Генерал Г. відкинувся на спинку високого крісла, поставив лікті на бильця, а підборіддя поклав на переплетені пальці зімкнутих рук. Він нагадував учителя, який приготувався вислухати довге пояснення свого учня.
Таке завдання Воздвиженського не збентежило. Він понад тридцять років служив у розвідці, переважно за кордоном: був комендантом Радянського посольства в Лондоні за часів Литвинова, працював у ТАРС у Нью-Йорку, а потім знову повернувся до Лондона, цього разу в радянську торговельну організацію. Були в його біографії і такі помітні сторінки, як п'ятирічна служба військовим аташе під керівництвом блискучої мадам Коллонтай у посольстві в Стокгольмі, участь у підготовці радянського супершпигуна Зорге перед його від'їздом до Токіо. Під час війни він якийсь час очолював резидентуру в Швейцарії (або в "Шмідтленді", як її називали на шпигунському жаргоні), де допомагав висівати зерна сенсаційно успішно, але трагічно хибно використаної мережі "Люсі". Кілька разів йому привелося в ролі кур'єра до "Rote Kapelle"' відвідати навіть гітлерівську Німеччину, звідки він ледь виніс ноги. Після війни його перевели до Міністерства закордонних справ, де він брав участь в операції "Бергесс і Маклін", а також у безлічі інших спроб упровадитись у міністерства закордонних справ Заходу. Воздвиженський був професіональний шпигун від голови до п'ят, отож чудово вмів оцінювати суперників, з якими все життя схрещував мечі.
Його ад'ютант почував себе не так упевнено й нервувався з того приводу, що РУМЗС приперли до стіни, навіть не згадавши про успіхи управління. Тож він нашорошив вуха, щоб не пропустити жодного слова.
— У цій справі,— неквапом почав Воздвиженський,— не слід плутати людину з її службою. Кожна країна має добрих шпигунів, і не завжди буває так, що найбільші країни мають найкращих шпигунів. Секретні служби обходяться дорого, і малі країни не можуть дозволити собі великих зусиль, що кінець кінцем і роблять розвідку ефективною,— відділів підробок, радіомережі, архіву, аналітичного відділу, який оцінює і порівнює донесення агентів. Є агенти-індивідуали, які обслуговують Норвегію, Голландію, Бельгію і навіть Португалію. Ці країни могли б завдати нам значної шкоди, коли б усвідомлювали цінність донесень, що потрапляють до їхніх рук, або належним чином їх використовували.
Та вони цього не роблять. Замість того, щоб передавати таку інформацію більшим країнам, вони вважають за краще сидіти на ній і відчувати свою важливість. Отож нам не слід клопотатися малими країнами,— він зробив паузу,— аж доки підійдемо до шведів. Ці шпигують за нами століттями. У них завжди була краща інформація з району Балтики, ніж навіть у Фінляндії чи Німеччини, їх треба вважати небезпечними, і їхній активності слід покласти край. Генерал Г. перебив його:
— Товаришу генерале, не забуваймо, що у Швеції весь час виникають шпигунські скандали, і чи приверне ще один увагу цілого світу? Продовжуйте.
— Італію можна й зігнорувати,— провадив генерал Воздвиженський, навіть не подавши вигляду, що його урвали. — Італійці розумні й активні, але не завдають нам ніякої шкоди, їх цікавить лише їхній власний двір — район Середземного моря. Приблизно те саме можна сказати й про Іспанію, за винятком її контррозвідки, яка чинить великі перешкоди діяльності партії. Через цих фашистів ми втратили багато прекрасних людей. Але здійснити там операцію — це принести ще більші жертви. А досягнемо ми не багато, адже вони ще не дозріли до революції. У Франції, незважаючи на те, що ми впровадились до більшості їхніх служб, Deuxieme bureau' залишається небезпечним, її очолює чоловік на ім'я Матіс, призначений урядом Мендес-Франса. Це — приваблива ціль, тим більше що здійснити таку операцію у Франції буде досить легко.
— Франція заклопотана своїми справами,— втрутився генерал Г.
— Англія — зовсім інша річ. Гадаю, всі ми з повагою ставимося до її розвідувальної служби.
Генерал Воздвиженський говорив так, ніби звертався до всіх разом і водночас до кожного колеги зокрема. Учасники наради, у тім числі й генерал Г., заздрісне похитали головами.
— У них блискуча служба безпеки. Як острівна держава Англія має великі переваги щодо своєї безпеки. В їхній так званій "МІ-п'ять" служать люди з найкращою освітою і добрими мізками. Але їхня таємна служба — ще краща. Вони мають помітні успіхи. Ми постійно виявляємо, що в певних типах операцій вони опиняються попереду нас. У них сильні агенти, їм платять не такі вже й великі гроші — тисячу чи дві тисячі карбованців на місяць, але служать вони віддано. Хоч ці агенти не мають в Англії жодних окремих привілеїв, жодних звільнень від податків чи там спеціальних, на зразок наших, крамниць, де б вони могли купувати дешеві товари. Соціальний статус за кордоном у них невисокий, і їхні дружини змушені видавати себе за сімейних супутниць дрібних клерків у посольствах, їх рідко відзначають нагородами, аж поки вони виходять на пенсію. Та ці чоловіки й жінки блискуче виконують небезпечну роботу. Це гідно подиву. Можливо, тут даються взнаки традиції школи та університету. А може, це в них любов до пригод? І все ж те, що вони так добре виконують свої партії в грі, скоріше випадковість, аніж закономірність, бо їх не можна назвати природженими конспіраторами. — Генерал Воздвиженський відчував, що дехто може витлумачити його характеристики надто схвальними, й вирішив їх пом'якшити. — Звісно, здебільшого їхня сила базується на міфах про Скотленд-Ярд, Шерлока Холмса й таємну службу. Нам не личить боятися цих джентльменів. Проте було б непогано ці міфи розвіяти.
— А як американці? — Генерал Г. тонко вловив спробу Воздвиженського пом'якшити прорахунок з вихвалянням британської розвідки. Настане день, і ця теза щодо шкільних та університетських традицій зовсім непогано прозвучить на суді. Генерал Г. також сподівався, що Воздвиженський ще бовкне, нібито Пентагон сильніший за Кремль.
— Серед наших ворогів американці мають найчисельнішу і найбагатшу службу. В таких галузях, як радіо, озброєння і обладнання, вони — найкращі. Та їм бракує розуміння своєї роботи. Так, скажімо, у них зміг викликати приплив ентузіазму шпигун із Балкан,'який заявив, що має на Україні підпільну армію. Вони засипали його грошима, щоб закупити для цієї армії чоботи. А він, звісно, одразу ж подався до Парижа й витратив усі гроші на жінок. Американці намагаються зробити все за гроші. Добрі шпигуни не працюватимуть тільки за гроші — лише погані, яких в американців уже кілька дивізій.