Генерал замовк, а коли поновив свою промову, то виголошував її вже м'якішим голосом:
— Товариші, мушу заявити, що доки ми не виробимо плану великої перемоги нашої розвідки, доки не почнемо правильно діяти за цим планом,— якщо його, звісно, затвердять,— у нас будуть проблеми. Генерал подумав, як би його висловити погрозу, не називаючи її. І, здається, знайшов потрібну фразу.
— Це викличе,— він багатозначно кинув на присутніх погляд, сповнений штучної лагідності,— це викличе... невдоволення.
Розділ 5 "КОНСПИРАЦИЯ"
Мужики дістали батога. Після цього генерал Г. дав їм кілька хвилин, щоб зализали рани й оклигали від удару офіційного канчука.
Ніхто не прохопився на свій захист жодним словом. Ніхто не захищав своєї служби, не згадав про численні успіхи радянської розвідки на противагу кільком помилкам, ніхто не піддав сумніву право начальника СМЕРШу — він, до речі, поділяв разом з ними цю провину — висувати такі жахливі звинувачення. Слово йшло від самого Трону, і генерала Г. обрали його рупором. Для нього особисто це була велика винагорода, знак прихильності і скорого підвищення, тож кожен із присутніх обачно взяв до уваги той факт, що віднині в розвідувальній ієрархії генерал Г. видряпався на вершину піраміди.
Спостерігаючи за кільцем диму, що зірвалося з кінчика його довгої цигарки "Казбек", генерал-лейтенант Воздвиженський пригадав, як у приватній розмові, коли Берії вже не було живого, Молотов попередив його, що генерал Г. піде далеко. Для такого передбачення не треба бути пророком, адже Берія терпіти не міг Г. і повсякчас його принижував, спихав з головної дороги, що веде до влади, на манівці одного із незначних управлінь тодішнього Міністерства державної безпеки (як міністерство Берія швиденько скасував його одразу ж після смерті Сталіна). До 1952 року Г. був заступником одного з керівників цього міністерства. Коли посаду ліквідували, він присвятив свою енергію складанню таємних планів повалення Берії — виконував секретні доручення могутнього генерала Сєрова, чиєї впливовості вистачило для того, щоб вивести генерала Г. із зони досяжності самого Берії.
Герой Радянського Союзу Сєров, ветеран відомих попередників МДБ — ЧК, ОДІТУ, НКВС, МВС — був людиною у багатьох відношеннях більшою і вищою за Берію. Він безпосередньо стояв за кулісами масових репресій тридцятих років, внаслідок яких загинули мільйони людей; був metteur en scene' більшості великих московських показових процесів; організовував кривавий геноцид на Центральному Кавказі в лютому 1944; був натхненником масової депортації з Балтійських республік, викрадання німецьких фахівців з ядерної фізики та інших наук, які після війни допомогли Росії зробити великий стрибок у розвитку техніки.
Генерал Г. одержав СМЕРШ як винагороду, щойно Берію і весь його двір послали на страту. Щодо генерала армії Івана Сєрова, то цей разом із Булганіним та Хрущовим тепер править Росією, а одного дня може видертися й на вершину, і цілком можливо, припустив генерал Воздвиженський, позираючи на стіл, де віддзеркалювалося зображення схожого на більярдну кулю черепа, в компанії з генералом Г., який не так уже й далеко відставатиме від свого покровителя.
Череп підвівся, і важкі, трохи вирячені карі очі уп'ялися просто в генерала Воздвиженського, який спромігся відповісти спокійним, навіть трохи допитливим поглядом.
Цей — не простак, подумав генерал Г. Спрямуємо на нього світло прожектора й побачимо, як він покаже себе на звуковій доріжці.
— Товариші,— золото засяяло з обох кутиків його рота, як тільки він розтяг вуста в начальницькій усмішці,— не дуже лякаймося. Навіть під найвищим деревом часом лежить сокира. Адже ми й доти не вважали наші служби такими блискучими, що вони можуть опинитися поза критикою. Те, що мені доручили сказати вам, не буде несподіванкою для жодного з вас. Тож зустріньмо цей виклик з добрим серцем і візьмімося до роботи!
У відповідь"на ці банальності не промайнуло жодної усмішки. Та й не сподівався на це генерал. Він закурив цигарку і^провадйв: —
— Я сказав, що ми повинні одразу ж запропонувати терористичний акт у сфері розвідки, і немає сумніву, що одній із наших служб доведеться його здійснити.
За столом відчулася невиразна полегкість. Отже, принаймні відповідальність нестиме СМЕРШ. Це вже щось.
— Проте вибір цілі — завдання серйозне, і наш колективний обов'язок — зробити правильний вибір.
М'яке — тверде, тверде — м'яке. М'яч повернувся в поле.
— Справа полягає не в тому, щоб висадити десь будівлю чи вбити прем'єр-міністра якоїсь країни. Ми не можемо вдаватися до буржуазної вовтузні. Наша операція має бути витончена, рафінована й націлена просто в серце розвідувального апарату Заходу. Вона повинна завдати ворогові серйозних втрат — прихованих втрат, про які громадськість, може, нічого і не дізнається, але які стануть темою для секретних розмов в урядових колах. Операція має викликати також громадський скандал такої руйнівної сили, щоб світ почав глузувати з дурості наших ворогів. Та й уряди, зрештою, довідаються про силу радянської конспирации. Це добре! Це буде етапом "твердої політики". Агенти та шпигуни Заходу дивуватимуться з нашого розуму й тремтітимуть зі страху. Зрадники й потенційні втікачі змінять свої задуми. Такий наш вияв сили й таланту підбадьорить і наших власних оперативників, надихне їх на нові зусилля. Звісно, ми заявимо, нібито нічого не знаємо про заподіяне, хоч би там що, і вкрай бажано, аби прості люди в Радянському Союзі залишалися аж ніяк не поінформовані щодо нашої участі в цій справі.
Генерал Г. знову прискіпливо зиркнув на представника РУМЗС, і знову той мав безтурботний вигляд.
— Тепер нам треба вибрати організацію, якій слід завдати удару, а потім поговоримо про конкретну ціль усередині цієї організації. Товаришу генерал-лейтенанте Воздвиженський, оскільки ви стежите за театром дій закордонної розвідки з нейтрального погляду (це був натяк на горезвісні ревнощі, що розпалювались між воєнною розвідкою ГРУ і таємною службою МДБ), то, може, ви зробите для нас короткий огляд? Ми хочемо вислухати вашу думку про те, яку відносну вагу мають розвідувальні служби Заходу. А потім виберемо найнебезпечнішу з них — ту, якій і треба завдати удару.