— Та сідайте ж, ради Бога! Ви ж геть вимокли! Ви себе доконаєте так!
Вислів "ви себе доконаєте" був, правду кажучи, дуже невластивим для батька. Я ніколи не чув, щоб він серйозно казав комусь: "Ви себе доконаєте!" "Типовий стереотип, — любив він пояснювати, коли десь чув чи вичитував це речення, — а стереотип — затямте собі раз і назавжди — це мовний зворот, який так часто вживала всіляка потолоч, аж він із часом перестав будь-що означати. Це те саме, — вів він далі, вже розпалившися, — те саме, коли ви чуєте безглузді слова: "Випийте чашечку чаю, моя люба, вам стане краще!" Або: "Як ведеться нашому хворому, пане докторе? Думаєте, він подолає недугу?" Такі балачки походять не від життя, а з поганих романів, з дурнуватих американських фільмів, і через те — затямте раз і назавжди — щоб я їх від вас ніколи не чув!"
Ось так любив висловлюватися мій батько про слова на зразок "ви себе доконаєте". Проте тоді, в грозу, на грунтовій дорозі, подовбаній градом, їдучи поряд з паном Зоммером, він викрикував крізь одчинені дверцята автомобіля саме такий стереотип: "Ви себе доконаєте так!"
І раптом пан Зоммер зупинився. Думаю, саме на слові "доконаєте" він став як стій, та ще й так зненацька, що батько теж мусив загальмувати, аби не проїхати повз нього. А пан Зоммер переклав горіхову герлигу з правої руки в ліву, обернувся до нас і з гримасою крайнього розпачу, штрикаючи в багнюку палицею, голосно й чітко проказав: "Дайте ви мені нарешті спокій!" Більше він не промовив нічого, тільки це. Потім грюкнув дверцятами нашої машини, перебрав герлигу знову в праву руку і пішов, не кинувши більше жодного погляду ані вбік, ані назад.
— Зовсім здурів, — сказав мій батько.
Коли ми поминули пана Зоммера, я крізь задню шибу побачив його обличчя. Очі дивилися додолу, лише зрідка він зводив їх, широко розплющені й перелякані, щоб глипнути на кілька кроків перед себе. Щоками стікала дощовиця, скрапаючи з носа та підборіддя. Рот був ледь розтулений, і мені знову здалося, ніби ті губи ворушаться. Може, під час ходьби він говорив сам до себе.
— У цього пана Зоммера клаустрофобія, — сказала наша матуся, коли ми за вечерею згадували грозу. — Важка форма клаустрофобії, а це хвороба, коли людина не може спокійно сидіти в закритому приміщенні, навіть у власній кімнаті.
— Клаустрофобія означає, власне… — почав був батько.
А мати закінчила:
— Що людина не може всидіти у своїй кімнаті. Так мені розтлумачив доктор Лухтерганд.
— Слово "клаустрофобія" походить з латинської й грецької, — пояснював далі батько, — а це, певно, відомо докторові Лухтерганду. "Клауструм" означає "зачинений" чи "закритий" і трапляється в багатьох інших словах різних мов. Хто з вас може назвати мені бодай ще одне подібне слово?
— Я, — обізвалася моя сестра. — Я чула від Рити Штангльмайєр, нібито пан Зоммер завжди здригається. Отако всім тілом. Він такий неспокійний, як дзига, каже Рита. Досить йому сісти на стілець, як уже здригається. А не здригається, тільки коли ходить, і тому змушений постійно гасати, щоб ніхто не бачив, як він здригається.
— В цьому він схожий на стригуна, — зауважив батько, — тобто на дворічного коня, який теж здригається й тремтить усім тілом від напруження, коли вперше бере участь у перегонах. Жокеї мають тоді клопіт, щоб його настренчити. Потім стригун, звичайно, звикає або ж йому надівають шори. Хто з вас може мені сказати, що означає "настренчити"?
— Нісенітниця! — відрізала матуся. — В автомобілі Зоммер міг собі спокійно здригатися. Хіба це комусь заважало б?
— Боюся, — розмірковував батько далі, — пан Зоммер тому не сів у нашу машину, що я вжив стереотип. Я сказав: "Ви себе доконаєте!" Сам не втямлю, як це зі мною трапилося! Я переконаний, що він сів би, якби я звернувся до нього не такими словами.
— Дурниця, — знову втрутилася мама. — Він не сів, бо в нього клаустрофобія, і він не може сидіти не лише в кімнаті, а й у зачиненому автомобілі. Запитай доктора Лухтерганда! Тільки-но хворий опиняється у зачиненому приміщенні, — автомобілі чи кімнаті, — в нього починаються припадки.
— Як це — "припадки"? — запитав я.
— Може, — обізвався мій брат, що був старший за мене на п'ять років і вже встиг прочитати геть усі казки братів Гриммів, — може, пан Зоммер подібний до скорохода з казки "Як шестеро землю обходили", що за один день міг оббігти навколо цілого світу. Коли він приходить додому, то змушений прив'язувати себе до чогось ременем, бо інакше не може зупинитися.
— Таке, звичайно, теж не виключене, — сказав батько. — Може, пан Зоммер просто має ще одну, зайву ногу, тож мусить постійно бігати? Треба попросити доктора Лухтерганда, щоб спутав йому ту ногу.
— Нісенітниця, — знову заперечила мати, — в пана Зоммера — клаустрофобія, й більше нічого, а від клаустрофобії ліків немає.
Коли я лежав у ліжку, в моїй голові ще довго крутилося це дивне слово, "клаустрофобія". Я навіть кілька разів повторив його вголос, аби не забути. "Клаустрофобія… клаустрофобія… в пана Зоммера — клаустрофобія. Це означає, що він не може залишатися в своїй кімнаті… А те, що не може залишатися в кімнаті, означає, що він постійно мусить ходити туди-сюди просто неба… Оскільки в нього клаустрофобія, пан Зоммер мусить постійно вештатися туди-сюди… Але якщо "клаустрофобія" — це те саме, що й "не-могти-залишатися-в-своїй-кімнаті", а "не-могти-залишатися-в-своїй-кімнаті" — те саме, що й потреба "постійно-ходити-туди-сюди-просто-неба", тоді "потреба-ходити-туди-сюди-просто-неба" і є ця сама "клаустрофобія"… І тоді можна було б замість того важкого слова "клаустрофобія" просто казати "потреба-ходити-туди-сюди-просто-неба"… Але це означало б, що замість "пан Зоммер мусить постійно ходити просто неба" матуся могла б так само сказати: "Пан Зоммер мусить постійно ходити просто неба, бо він постійно мусить ходити просто неба…Тут мені трохи запаморочилося в голові, і я спробував швидко забути це нове для мене химерне слово і все з ним пов'язане. Натомість уявив собі, що пан Зоммер зовсім не хворий, а постійно вештається тому, що дістає велике задоволення від прогулянок на свіжому повітрі, так само, як я — від лазіння по деревах. Пан Зоммер мандрував собі на радість і втіху, це було так і не інакше, а всі заплутані пояснення й латинські та грецькі слова, вигадані моїми батьками під час вечері, були такою ж нісенітницею, як і третя нога в казці братів Гриммів!