Приємно було бачити доктора з його гарненькою молодою дружиною. Він пестив її, як батько. Часто гуляли вони в саду, де росли персики, і нерідко спостерігав я їх у кабінеті чи вітальні. Місіс Стронг, очевидно, піклувалася про свого чоловіка і любила його дуже ніжно, хоча ніколи не помічав я, щоб вона приймала занадто жваву участь у роботі над його словником. Важкі уривки з цього твору доктор носив у своїх кишенях чи в підкладці капелюха і завжди пояснював своїй дружині суть відшуканих коренів, коли вони гуляли разом.
Місіс Стронг подобалася мені з багатьох причин: по-перше, вона полюбила мене з того самого ранку, як я вперше побачив її в кабінеті доктора Стронга; по-друге, вона брала жваву участь у моїх справах; по-третє, вона дуже любила Агнес і майже щодня приходила до нашого дому. Була якась цікава скутість між нею і містером Вікфілдом, що ніколи не минала, – мені здавалося, що молода жінка боїться його. Заходячи до нас увечері, вона завжди уникала його пропозицій провести її додому й бігла зі мною. І частенько, коли ми весело бігли вдвох через двір собору, не сподіваючись зустріти нікого, ми зустрічали містера Джека Мелдона, який завжди дивувався, побачивши нас.
Мати місіс Стронг була леді, яка викликала велику повагу в мені. Звали її місіс Марклгем, але наші хлопці звали її "Старим Солдатом", бо вигляд у неї був генеральський, і вона вміло скеровувала могутні сили родичів проти доктора. То була маленька гостроока жінка. До урочистого вбрання вона завжди надягала незмінний капелюх, прикрашений кількома штучними квітами та двома штучними метеликами, які мали б пурхати над квітами. Ходила чутка у нашій школі, що капелюшок цей вивезений із Франції і міг бути зроблений тільки в майстернях тієї вибагливої нації. Я не певний цього, але знаю тільки, що з'являвся цей капелюшок на кожному вечорі, на якому з'являлася сама місіс Марклгем. Метелики весь час тремтіли, і здавалося мені, наче вони висмоктують кошти доктора Стронга, немов ті працьовиті бджоли.
Я спостерігав Старого Солдата – не вважайте, що я кажу так через неповагу – за цією справою однієї ночі, яку я запам'ятав з багатьох причин. У доктора зібралася невеличка компанія з нагоди від'їзду містера Джека Мелдона до Індії – він їхав туди служити кадетом чи ще кимсь подібним; містер Вікфілд нарешті влаштував справу. Від'їзд містера Мелдона збігся з днем народження доктора. Тому в нас був вільний день: вранці ми піднесли йому подарунки, перший учень виголосив промову на його честь, і ми гукали йому "ура", аж доки не охрипли, а він не пролив сльози. А потім, увечері, ми з містером Вікфілдом і Агнес пішли до нього випити чаю.
Містер Джек Мелдон прийшов туди раніше за нас. Місіс Стронг, одягнута в біле вбрання зі стрічками вишневого кольору, грала на піаніно, а коли ми увійшли, Мелдон схилився над нею, перегортаючи аркуші нот. Коли вона обернулася до нас, я помітив, що рум'янець не так яскраво вигравав у неї на щоках, як завжди; а все ж таки вигляд у неї був дуже гарний, напрочуд гарний.
– Я забула, докторе, – сказала мати місіс Стронг, коли ми посідали, – привітати вас із цим днем; хоч ви знаєте, що це не порожні привітання. Дозвольте мені побажати вам безліч щасливих років!
– Дякую, мем, – відповів доктор.
– Безліч, безліч, безліч щасливих років! – повторила Старий Солдат. – Не тільки заради вас, але й заради Енні та Джона Мелдона, та багатьох інших людей. Здається мені, ніби лише вчора, Джоне, були ви маленьким хлопчиком, на голову нижчим за мастера Копперфілда, і по-дитячому фліртували з Енні за кущами в нашому садку.
– Моя люба мамо, – сказала місіс Стронг, – не згадуйте про це тепер.
– Енні, не будь дурною, – відказала їй мати. – Якщо ти червонієш, слухаючи подібні речі тепер, коли ти – стара одружена жінка, то коли ж ти не червонітимеш, слухаючи таке?
– Стара? – вигукнув містер Джек Мелдон. – Енні? Отакої!
– Так, Джоне, – відказала Солдат. – Дійсно, стара заміжня жінка. Хоч не стара роками, – бо чи чули ви, щоб я колись казала, або чи чув хтось, щоб я колись казала, що дівчина двадцяти років стара роками? – але ваша кузина – дружина доктора, а тому я вже сказала, яка вона. Це добре для вас, Джоне, що ваша кузина стала дружиною доктора. Ви знайшли в ньому впливого й доброго друга, який буде ще добрішим, насмілюся пророкувати, якщо ви заслужите. Я позбавлена фальшивої пихи. Я ніколи не вагаюся відверто визнати, що в нашій родині є кілька членів, які потребують друга. Ви самі були таким, доки вплив вашої кузини не допоміг вам.
Щиросердий доктор замахав рукою, щоб урятувати містера Джека Мелдона від подібних нагадувань. Але місіс Марклгем пересіла ближче до доктора і, поклавши йому віяло на рукав, вела далі:
– Ні, справді, мій любий докторе, ви мусите пробачити мені, якщо я занадто наполягаю на цьому, бо почуття переповнюють мене. Я це зву справді моєю манією. Ви – наш добрий геній! Ви справді добродійник, ви ж знаєте!
– Дурниці, дурниці, – казав доктор.
– Ні, ні, перепрошую, – наполягала Старий Солдат. – Тут нема нікого зі сторонніх, крім нашого любого й вірного друга містера Вікфілда, і я не можу згодитися на відступ. Якщо ви заперечуватимете мені, то я скористаюся з привілею тещі й дорікатиму вам. Я говорю цілком чесно й відверто. Кажу я лише те, що казала, коли ви вперше вразили мене несподіванкою (пригадуєте, яка здивована я була?), попросивши руки Енні. Не те, щоб у самому сватанні було щось надзвичайне, – смішно було б казати це, – але ж ви були знайомі з її бідолашним батьком, знали її, коли їй було тільки шість місяців, і я ніколи не думала про вас, як про її можливого чоловіка, чи взагалі, як про нареченого, – тільки це, знаєте.
– Так, так, – усміхаючись відповів доктор. – Не зважайте на це.
– Але я зважаю, – відказала Старий Солдат, притуливши віяло до докторових губ. – Я дуже зважаю на це! Я нагадую про ці речі, щоб мені могли заперечити, якщо я помиляюсь. Гаразд. Тоді я поговорила з Енні і розповіла їй, що трапилось. Я сказала: "Люба моя, доктор Стронг щойно був тут і зробив тобі через мене чудову пропозицію!" Чи я тиснула на неї хоч трохи? Ні. Я сказала: "А тепер, Енні, негайно скажи мені правду: чи твоє серце вільне?" "Мамо, – сказала вона, плачучи, – я ще зовсім юна, – і це було цілковитою правдою, – і я навряд чи знаю, чи є в мене взагалі серце!" "Тоді, люба моя, – сказала я, – будь певна, що воно вільне! В усякому разі, любове моя, – сказала я, – доктор Стронг дуже схвильований, і йому треба дати відповідь. Не можна його тримати в теперішньому стані непевності". "Мамо, – промовила Енні, все ще плачучи, – чи він буде нещасний без мене? Якщо так, то я шаную і поважаю його і, мабуть, згоджуся піти за нього". Отже, все було вирішено. І лише тоді і не раніше сказала я Енні: "Енні, доктор Стронг буде не тільки твоїм чоловіком, але він заступить місце твого померлого батька: він стане головою нашої родини, він втілюватиме мудрість і становище, і, можу сказати, навіть кошти нашої родин; він буде, коротше кажучи, нашим благодійником". Тоді я вжила це слово і сьогодні знову вживаю його. Якщо є в мене якась хороша риса, то це постійність.