Я бачив, як Урія стежив за нею, коли вона вітала нас; у цю хвилину він здався мені бридким і бунтівливим демоном, який спостерігає за добрим духом. Тим часом Мікоубер зробив Тредльсу якийсь знак, і Тредльс непомітно для нас усіх, крім мене, вийшов з кімнати.
– Більше вам нема чого чекати, Мікоубере, – сказав Урія.
Але містер Мікоубер стояв біля дверей і, поклавши руки на лінійку за пазухою, цілком недвозначно вимірював очима одного зі своїх ближніх, і цей ближній був його наймачем.
– Чому ви ще чекаєте? – спитав Урія. – Мікоубере! Хіба ви не чули, що я вам наказав не чекати далі?
– Чув! – відповів Мікоубер, не рухаючись з місця.
– То чому ж ви чекаєте? – спитав Урія.
– Тому, що.... коротко кажучи, я так хочу! – вибухнув містер Мікоубер.
Щоки Урії вкрились нездоровою блідістю, крізь яку ледь-ледь проступали нерівні червоні плями. Він пильно глянув на Мікоубера, і кожен мускул його обличчя уривчасто і швидко здригався.
– Ви недбала людина, як відомо цілому світові, – сказав він, намагаючись усміхнутись. – Я дуже побоююся, що ви незабаром змусите мене дати вам відставку. Ідіть геть! Я згодом побалакаю з вами.
– Якщо є негідник на цій землі, – скрикнув містер Мікоубер, раптом запалюючись несамовитою люттю, – з яким я вже занадто багато балакав, то ім'я його – Гіп.
Урія підскочив, немов його вдарили чи вкололи, і, поволі озираючи нас з найпонурішим і найлютішим виразом, на який лише здатне було його обличчя, тихим голосом сказав:
– Ого! Так це змова! Ви змовились зійтися тут! Ви інтригуєте разом з моїм клерком... правда ж, Копперфілде? Гаразд. То бережіться! У вас з цього нічого не вийде. Ми ж таки з вами знаємо один одного. Любові між нами нема. Ви завжди були панком з голодним шлунком, від першого дня приходу до цього дому. Вам заздро, що я йду вгору, чи не так? Але всі підступи проти мене – дурниці; я вам влаштую таку контратаку! Мікоубере, геть звідси! Я зараз вийду поговорити з вами.
– Містере Мікоубер, – сказав я, – дивіться, як цей тип раптом змінився, і не в тому тільки, що він цілком несподівано сказав трохи правди. Це дає мені певність, що він від нас не втече. Чиніть з ним так, як він на це заслуговує.
– Ви – непогана банда, слово честі! – промовив Урія тим самим глухим тоном, помалу вкриваючись липким потом, що його він стирав довгою кощавою рукою. – Ви підкупили мого брудного клерка – такого самого покидька, яким і ви самі були, Копперфілде, поки не змилостивилася над вами одна особа – і змушуєте його паплюжити мене наклепами! Міс Тротвуд, вам краще зупинити це, інакше я зупиню вашого чоловіка швидше, ніж вам може сподобатися. Погодьтеся, не дуже приємно буде залучати до своїх справ історію такої поважної леді! Міс Вікфілд, якщо ви хоч трохи любите свого батька, то краще вам не приєднуватися до цієї зграї. Я занапащу його, якщо ви не послухаєте мене. Ну, виходьте тепер! Дехто з вас у мене в руках. Обдумайте двічі, доки я вас не загребу. Обдумайте двічі ви, Мікоубере, якщо не хочете бути розчавленим. Я раджу вам забратися звідси і чекати, поки моя ласка буде поговорити з вами, ви, блазню! Є ще час для відступу. Де матуся? – спитав він раптом, помітивши відсутність Тредльса і тривожно схопившись за шнурок дзвінка. – Що й казати, чудова історія, і це в моєму власному домі!
– Місіс Гіп тут, сер, – сказав Тредльс, повертаючись з цією гідною матір'ю гідного сина. – Я дозволив собі познайомитися з нею.
– Хто ви такий, щоб знайомитися з нею? – скрикнув Урія. – І чого вам тут треба?
– Я – агент і друг містера Вікфілда, сер, – сказав Тредльс сухим і спокійним тоном ділової людини. – І в моїй кишені лежить законне доручення діяти за нього на свій розсуд у всіх його справах.
– Старий осел допився до гарячки, – сказав Урія, обличчя якого стало ще бридкішим, – це ви в нього виманили по-шахрайському!
– У нього багато чого виманили по-шахрайському, я це знаю, – спокійно відказав Тредльс, – і ви це теж знаєте, містере Гіп. Ми, з вашого дозволу, попросимо містера Мікоубера викласти цю справу.
– Уріє! – зойкнула місіс Гіп з тривожним жестом.
– Притримайте язика, мамо! – відповів він. – Менше слів – більше діла.
– Але ж, мій Уріє...
– Притримайте язика, мамо! Я сам упораюся.
Хоч я давно вже знав, що його почтивість удавана і все його смиренство низьке й фальшиве, та все одно не розумів, чого сягало лицемірство Гіпа, допоки не побачив, з якою нахабністю він скинув свою маску, щойно зрозумів її даремність; його злість, безсоромність і ненависть, люте задоволення, з яким він навіть у цю хвилину радів лихові, що його заподіяв, хоч і сам був у розпачі, що вже не зможе перехитрувати нас, – все це дивувало навіть мене, хоч я давно знав і ненавидів його від усього серця.
Я нічого не скажу про погляд, який він кинув на мене і потім на кожного з нас по черзі; я завжди розумів, що він ненавидить мене, і пам'ятав про сліди моїх пальців на його щоці. Але коли його погляд упав на Агнес, і коли я помітив гнів, з яким він усвідомлював, що влада його над нею скінчилася, коли я побачив виразний прояв огидних пристрастей, які спонукали його зазіхати на дівчину, чеснот якої він зовсім нездатний був оцінити, – тоді я жахнувся від самої думки, що вона хоч одну годину могла прожити перед очима такого чоловіка.
Потерши підборіддя і подивившись на нас паскудними очима через свої кощаві лапи, Урія звернувся до мене ще раз, напівплаксиво та напівглузливо:
– Так ви вважаєте за можливе виправдати це, Копперфілде? Ви – такий гордий своєю честю і всякими подібними речами! Ви виправдуєте таємний напад на мій дім та інтриги з моїм власним клерком? Не дивно, якби це зробив я; адже ж я не видаю себе за зразок чеснот... хоч я ніколи не тинявся вуличним волоцюгою, на відміну від вас, як розповідає Мікоубер... але ви! Ви не соромитеся робити це! Ви зовсім не думаєте про клопіт, який накличете на себе всякими змовами? Дуже добре, побачимо! Містере, як там вас звати, ви, здається, збиралися доручити Мікоуберові відповідати на якесь запитання? Ось ваш оракул! Чому ж ви не наказуєте йому говорити? Він вивчив свій урок, я бачу.
Помітивши, що його промова не справила жодного враження ні на мене, ні на будь-кого з нас, він сів на край столу, засунув руки в кишені, перекинув ногу на ногу і став чекати, що буде далі.