Нічого було сумніватися, що моя Дора в будь-якому разі дуже мила. Але трапилося так, що ніколи ще не була вона милішою. Її не було у вітальні, коли я відрекомендував Агнес тітонькам; але я знав тепер, де шукати, та й дійсно знайшов її в куточку за тими самими дверима – вона принишкла там, закривши вуха обома руками.
Спочатку вона зовсім не хотіла йти, але потім, зважаючи нa мої прохання, погодилася вийти – тільки на п'ять хвилин за моїм годинником. Коли, нарешті, я взяв її за руку, щоб відвести до вітальні, її чудове личко запалало найяскравішим рум'янцем, і ніколи ще не була вона такою гарною. Але коли вона ввійшла до кімнати і раптом зблідла, то стала ще в десять тисяч разів красивішою.
Дора боялась Агнес. Боялася тому, що з моїх слів знала давно, що Агнес "занадто розумна". А проте перший же погляд на подругу мого дитинства переконав мою наречену, що нічого не могло бути страшного в цьому щирому, доброму, ніжному обличчі. Дора радо і здивовано скрикнула і негайно обняла своїми рученятами Агнес і притулила свою невинну щічку до її обличчя.
Ніколи ще не був я таким щасливим. Ніколи не був такий радий, як тоді, коли побачив їх удвох. Коли побачив, з якою любов'ю мила моя дивилася в ці світлі очі. Коли побачив, з якою ніжною, прекрасною опікою ставиться до неї Агнес.
Міс Лавінія і міс Клариса по-своєму були причетні до моєї радості. Навряд чи десь іще в світі з такою радістю пили чай. Міс Клариса господарювала. Я розрізав і роздавав солодкій пиріг; сестрички, як пташки, любили вибирати родзинки і клювати цукор. Міс Лавінія поглядала на нас поблажливо, немовби наша щаслива любов була ділом її рук. Одним словом, всі ми були задоволені собою та одне одним.
Привітність Агнес підкорила їхні серця. Вона брала найжвавішу участь у всьому, що цікавило Дору, і негайно висловила бажання познайомитися з Джіпом, який миттю виявив свою прихильність до неї. Агнес раділа, коли Дора сором'язливо зайняла своє звичне місце біля мене. Своєю легкістю та скромною повагою Агнес завоювала цілковиту довіру моєї нареченої. Здавалося, наша компанія стала досконалою завдяки Агнес.
– Я така рада, – сказала Дора після чаю, – що ви любите мене. Я не думала, що ви мене полюбите; а мені так потрібно, щоб мене любили тепер, коли нема вже біля мене Джулії Мілз.
Між іншим, я забув написати про це. Міс Мілз виїхала за океан. Ми з Дорою бачилися з нею на величезному індійському кораблі у Гревсенді. Там нас почастували імбирним варенням, гуавою та іншими ласощами, поданими до сніданку в індійському стилі. Ми залишили міс Мілз усю в сльозах на палубі, де вона сиділа на складаному стільці з новим величезним щоденником під пахвою, призначеним для зображення почуттів і міркувань, які прокинуться в її душі від споглядання океану.
Агнес зауважила, що, мабуть, я змалював її, Агнес, в непривабливому світлі; але Дора поспішно заперечила таку думку.
– О, ні! – сказала вона, похитуючи своїми кучерями. – Він тільки й знав хвалити вас. Він так цінує ваші думки, що мене це навіть трохи лякало.
– Мої добрі думки не можуть зміцнити його прихильності до деяких осіб, яких він знає, – сказала Агнес, усміхаючись, – не варто й висловлювати їх.
– Але, будь ласка, скажіть мені свою думку про мене, якщо можете, – благала Дора.
Ми почали жартувати з приводу наївної відвертості Дори, яка категорично хоче, щоб її любили. Дора сказала, що я – гусак, і що вона зовсім не потребує моєї любові. Вечір промчав на швидких крилах. Настав час, коли диліжанс мав заїхати по нас. Я самотньо стояв біля каміна, спершись на мармурову дошку, коли Дора тихенько підкралась до мене, щоб подарувати мені на прощання свій коштовний поцілунок.
– Як ти думаєш, Доді, – сказала Дора, недбало граючись одним із ґудзиків мого сюртука, при чому її ясні оченята засяяли надзвичайним блиском, – якби я заприятелювала з нею раніше, то, мабуть, була б значно розумнішою?
– Любове моя, – сказав я, – які дурниці!
– Хіба ти вважаєш це дурницями? – відповіла Дора, не дивлячись на мене. – Чи ти певен цього?
– Авжеж!
– Я забула, – сказала Дора, все ще граючись моїм ґудзиком, – якою родичкою доводиться тобі Агнес, поганий хлопчисько?
– Ми не кровні родичі, – відповів я, – але ми виховувалися разом, як брат і сестра.
– Дивно мені, чому це ти закохався в мене? – сказала Дора, беручись до другого ґудзика на моєму сюртуку.
– Мабуть, тому, що неможливо було побачити тебе і не покохати, Доро!
– А якби ти ніколи не побачив мене? – мовила Дора, переходячи до третього ґудзика.
– А якби ми ніколи не народжувалися? – жартівливо відповів я.
Я не міг здогадатися, про що так зосереджено думає моя Дора. Все ще стоячи біля каміна, я мовчки милувався її ніжною ручкою, що переходила з одного ґудзика на другий, її хвилястими кучерями, що падали мені на груди, повіками її очей, що повільно стежили за рухом крихітних пальчиків. Нарешті погляд її зустрівся з моїм. Вона стала навшпиньки, надзвичайно ніжно поцілувала мене один, два, три, чотири рази і вийшла з кімнати.
Через кілька хвилин вся маленька компанія повернулася до вітальні, і незвичайна замисленість Дори миттю зникла. Доки ми чекали на диліжанс, вона вирішила змусити Джіпа показати нам усі свої фокуси. Це забрало досить багато часу (не тому, що витівки були занадто різноманітні, але через нехіть Джіпа) і спектакль ще не закінчився, коли біля воріт пролунали звуки кондукторського ріжка. Дора і Агнес поспішили ніжно попрощатися. Дора обіцяла писати до Агнес, якщо тільки Агнес не зважатиме на те, що її листи будуть трохи дурненькі. Агнес обіцяла писати Дорі. Біля дверей диліжанса вони вдруге попрощалися та, нарешті, попрощалися втретє, коли Дора, всупереч умовлянням міс Лавінії, підбігла до вікна нагадати Агнес її обіцянку писати якомога частіше. Я сидів на імперіалі і на прощання милувався кучерями своєї нареченої.
Диліжанс мав висадити нас біля Ковент-Гардена, де нам слід було пересісти до другого екіпажа, що їхав до Гайгета. Чекаючи на другу карету, ми з Агнес трохи погуляли. Я нетерпляче чекав на цей момент, коли зможу почути від Агнес похвали Дорі. О, які то були похвали! Як палко і красномовно, як щиро доручала вона моєму ніжному піклуванню милу істоту! Як обережно натякнула вона, що я мушу дуже дбайливо поставитися до дівчини, в якої нема батьків!