Місіс Мікоубер заявила, що пунш чудовий.
– Тоді я вип'ю, – сказав містер Мікоубер, – якщо мій друг Копперфілд дозволить мені таку вільність, за ті часи, коли мій друг Копперфілд і я сам були молодші і пліч-о-пліч боролися зі світом. Я можу повторити про себе і Копперфілда ті слова, які ми часто колись співали:
Ми вдвох блукали по полях,
Збирали квашки ми!
– З фігуральної точки зору – таке було кілька разів. Не можу сказати точно, – мовив містер Мікоубер з тим самим виразом в голосі і тим знайомим невимовним духом, наче він каже щось дуже елегантне, – що то за квашки, але знаю, що ми з Копперфілдом назбирали їх чимало.
Містер Мікоубер хильнув пуншу. Ми всі зробили те саме, причому Тредльс, мабуть, дуже здивувався, в які це давні часи містер Мікоубер і я могли бути товаришами в боротьбі із світом.
– Гм, – відкашлявся містер Мікоубер, подвійно зігрітий пуншем та теплом каміна, – кохана моя, дозволь налити тобі ще один бокал.
Місіс Мікоубер згодилась випити ще "краплиночку", але ми не могли цього допустити і налили їй повний бокал.
– Ми тут усі свої, містере Копперфілд, – сказала місіс Мікоубер, відпивши пуншу, – містер Тредльс теж член нашого домогосподарства, і я хотіла б знати вашу думку щодо майбутнього містера Мікоубера. Бо хоч зернова торгівля, – переконливо вела далі місіс Мікоубер, – як я не раз казала містерові Мікоуберу, може й джентльменське заняття, але неприбуткове. Заробітки в розмірі двох шилінгів і дев'яти пенсів за два тижні не можуть, при всій скромності наших потреб, вважатися задовільними.
Ми всі погодилися з цим.
– Тоді, – сказала, місіс Мікоубер, яка пишалася тверезістю свого світогляду і мудрим умінням остерігати містера Мікоубера від хибного напрямку, – тоді я ставлю собі таке запитання. Коли не можна розраховувати на зерно, то на що можна? На кам'яне вугілля? В жодному разі! Ми вже мали досвід у цій справі, послухавшись порад моєї сім'ї, але винесли з неї тільки розчарування.
Містер Мікоубер, відкинувшись на спинку крісла і засунувши руки в кишені, поглядав на нас і хитав головою, немовби кажучи, що справа викладається дуже виразно.
– І якщо зерно та кам'яне вугілля, – ще переконливіше сказала місіс Мікоубер, – треба відкинути без сумнівів, то, оглядаючись навколо себе, я запитую, містере Копперфілд, себе і вас – у чому саме людина з талантами, як містер Мікоубер, може домогтись успіхів? І я виключаю всяку комісійну роботу на проценти, бо робота на проценти не дає певності. А що найбільше пасує людині такого темпераменту, як містер Мікоубер? Я глибоко переконана, що найбільше пасує йому певність.
Ми з Тредльсом розчулено пробурмотіли, що це велике відкриття цілком точно характеризує містера Мікоубера і робить йому честь.
– Не стану приховувати від вас, мій любий Копперфілде, – сказала місіс Мікоубер, – я давно вважала, що броварство надзвичайно підходить для містера Мікоубера. Подивіться на Берклі і Перкінса. Подивіться на Трюмена, Ганбері і Бестона![22] Саме на цьому полі діяльності містер Мікоубер, наскільки добре я його знаю, може досягти успіхів; а вже прибутки там, як мені казали, ве-ли-чез-ні! Але якщо вже містер Мікоубер не може потрапити до цих фірм, бо вони відмовляються відповідати на його листи, навіть коли він пропонує свої послуги простим службовцем, то який сенс зупинятися на цьому варіанті? Жодного. Я маю підстави вважати, що манери містера Мікоубера…
– Гм! Серденько моє, справді… – втрутився містер Мікоубер.
– Мовчи, друже мій, – відказала місіс Мікоубер, кладучи коричневу рукавичку йому на руку. – Я маю підстави вважати, містере Копперфілд, що манери містера Мікоубера роблять його особливо цінним в банківській справі. Я певна, що коли б мала вклад у банку, то манери містера Мікоубера як представника цього банку пройняли б мене довірою до цієї фінансової установи. Але якщо різні банки відмовляються звернути увагу на здібності містера Мікоубера або зустрічають його пропозиції зневагою, то який сенс зупинятися на цьому варіанті? Жодного. Відкрити власну банкірську контору? Безперечно, деякі члени моєї сім'ї легко могли б заснувати для містера Мікоубера подібний заклад, якби схотіли віддати свої гроші в руки містера Мікоубера. Але коли вони не хочуть віддати свої гроші в руки містера Мікоубера – і вони таки справді не хочуть, – то який сенс думати про це? Знову я констатую, що ми не зрушили ні на крок уперед до розв'язання поставленого питання.
Я кивнув головою і сказав:
– Ні на крок!
Тредльс також кивнув головою і сказав:
– Ні на крок!
– Отже, який висновок я роблю? – місіс Мікоубер усе ще намагалася висвітлити питання. – До якої ухвали, мій любий містере Копперфілд, я схиляюся? Чи помилюсь я, коли скажу, що нам треба жити?
Я відповів: "О, ви маєте цілковиту рацію!" Тредльс повторив: "О, ви маєте цілковиту рацію!" А потім я вже цілком самостійно і дуже мудро додав, що людина мусить або жити, або вмерти.
– Цілком слушно, – відказала місіс Мікоубер. – Точнісінько так воно і є. І фактом є те, мій любий містере Копперфілд, що ми не можемо жити, коли лише в теперішніх наших обставинах не станеться сприятлива зміна. Сама я певна і останнім часом кілька разів звертала увагу містера Мікоубера на те, що не можна сподіватися, щоб обставини самі оберталися на краще. Ми повинні до певної міри допомогти їм обернутися на краще. Може, я помиляюсь, але така моя тверда думка!
Ми з Тредльсом палко вітали цю думку.
– Дуже добре, – сказала місіс Мікоубер. – Отже, що я рекомендую? Ось перед вами містер Мікоубер, який має безліч здібностей, який має великий талант...
– Але ж, кохана моя, справді... – мовив містер Мікоубер.
– Дай же мені сказати, друже мій! Отже, ми бачимо перед собою містера Мікоубера, людину з найрізноманітнішими здібностями, з великими талантами, я б навіть сказала, геніальну, якби це не було частково упереджено через наші близькі стосунки...
Ми з Тредльсом пробурмотіли: "О, ні!"
– І ось перед вами містер Мікоубер без будь-якої відповідної посади чи роботи. На кому лежить відповідальність за це? Ясно, що на суспільстві! Ось чому я пропоную оголосити про цей ганебний факт і сміливо кинути виклик суспільству! Здається мені, мій любий містере Копперфілд, – запально сказала місіс Мікоубер, – що містерові Мікоуберу слід кинути рукавичку суспільству і заявити: "Покажіть мені того, хто наважиться підняти її! Хай суперник негайно виходить на бій!"