Серед багатьох істориків і публіцистів у давніші часи й тепер постійно порушується питання, чи не зробив Хмельницький помилки, укладаючи з Москвою таку угоду. Треба це оцінювати хоча б так: нехай кожен із сучасних опонентів гетьмана поставить себе на його місце, зважить усі ті жахливі обставини і скаже, що можна ще було зробити. Довкола лежала зруйнована, спалена Україна, поля не засівались уже кілька років, голод морив людей; населення масово покидало свої міста й містечка, переселялось на слободи в межі Московської держави; людність зменшувалася через численні нищення в битвах і розправах панів, що повертались час від часу у свої маєтки; союзники — кримські татари і Туреччина, що стояла за їхньою спиною,— постійно ламали свої союзницькі угоди та переходили на бік Польщі, щоб не дати Україні піднятися з попелу й стати великою державою в Причорномор’ї і Східній Європі. Отож і Крим, і Туреччина, і Польща робили все, щоб Україна не піднялася з колін. Між іншим, на таку позицію незабаром перейшла і Московська держава. Уже від початку національно–визвольної війни московський уряд узяв курс на вичікування, доки Україна буде знекровлена так, щоб легше було їй диктувати й повністю владарювати над нею. Але це було трохи пізніше.
Зрештою, який же був вибір у гетьмана Богдана Хмельницького? Ніякого. І те, що він у тих надзвичайно складних умовах не тільки побудував свою гетьманську державу, а й офіційно, юридично утвердив та зберіг новостворені державницькі інституції в Московсько–Переяславській угоді, є великою заслугою Богдана Хмельницькою перед українським народом, перед історією.
Московсько–Переяславська угода стала юридичною формою незалежності України, що дала їй військовий союз із Москвою для боротьби з Польщею. Не менш важливим було й те, що ця угода стала формою юридичного визнання внутрішньополітичного суверенітету козацької України–Гетьманщини, її демократичних і республіканських державницьких надбань.
У свідомості українського суспільства ця угода була "найсильнішим і непереможним аргументом і доказом суверенності України", як згодом скаже Пилип Орлик, творець проекту першої української конституції, що стала водночас і першим проектом європейської конституції.
Піднесення і падіння держави
Після затвердження вимог українського уряду Богдан Хмельницький сподівався на таку потрібну допомогу. Але 40–тисячна російська армія була послана проти польських і литовських військ у Південну Білорусь, землі якої невдовзі були приєднані до Московського царства. На прохання гетьмана прислати війська на територію України московський уряд не відгукався. Тим часом польське військо і татари, які на чолі з ханом Іслам–Гіреєм приєднались тепер до Польщі, намагались добити Україну.
їхні загони жорстоко руйнували Правобережну Україну. Зникали міста і містечка. Спустошували українську землю, дощенту вирізували мирне населення сотень сіл — Ходаківки, Куничі, Зіньківки, Лисянки, Каторжина… Один польський шляхтич написав: "… куди військо (польське. — Авт.) не прибуде, людей не застає".
Польське командування дозволило своїм новим союзникам — кримським татарам — як винагороду брати в ясир українське населення, грабувати села, міста й містечка. Часом поляки самі спочатку захоплювали українські міста, вже потім передавали їх на пограбування татарам. Польський воєвода Криштоф Тишкевич повідомляв, що лише на території між Південним Бугом і Дністром на попіл було перетворено 270 міст і сіл, захоплено в полон 200 тис. українців, вбито 10 тис. немовлят. Цей воєвода хвалився в листі до Я. Радзивілла тим, що з величезних українських просторів поляки "вчинили пустелю".
А Московія не поспішала прийти на допомогу Україні, хоча Переяславські угоди були вже давно затверджені. Це була перша зрада Москви. Лише наприкінці січня 1655 року прибула допомога в 10–12 тис. на чолі з воєводою В. Шереметьєвим.
На Поділлі під Могилевом ішли жорстокі бої. Польські війська захопили ряд міст і містечок — Мишурів, Ягубець та інші. Восени 1654 р. були захоплені польськими військами Бар, Шаргород, Мурафа та ін. Населення міста Буші підірвало останнє місце свого захисту — пороховий погріб. Узимку 16541655 рр. взяли в облогу Умань. Обороною цієї укріпленої фортеці керував один із найбільш талановитих полковників Хмельницького Іван Богун. Він облив вали водою, вода замерзла, утворились крижані стіни, неприступні для польської й татарської кінноти. Тому Богдан Хмельницький і боярин В. Шереметьєв, які мали до 70 тис. війська, пішли на допомогу обложеним. Під Охматовом, проте, вони були оточені поляками та ординцями. Стояли люті морози, не вистачало продовольства. Козаки потім жартома назвали битву під Охматовом "Дрижопільською", бо воїнство мерзло, від холоду всі дрижали. Ця битва була виграна українськими і російськими військами за допомогою Богуна, що вирвався з оточення. Польсько–татарські загони були відкинуті. Настав час для звільнення західних українських земель.
На чолі українсько–російських військ влітку 1655 року Хмельницький і боярин В. Бутурлін звільнили велику частину Галичини й підійшли до Львова. Але в цей момент на територію України з півдня напала тридцятитисячна кримська орда, бо турецькі й кримські правителі вкрай були стурбовані посиленням України, перспективою її визволення. Хмельницький і Бутурлін відступають у Подніпров’я. Розпочинаються переговори Хмельницького з володарями Молдавії, Трансільванії, Валахії. Гетьман намагається утворити дипломатичну ізоляцію Польщі, залучити ці країни до боротьби з польсько–татарською коаліцією держав.
У 1656 р. вдалося домовитись про дипломатичне приєднання Молдавії до російсько–українського союзу. Але цьому зашкодили протурецьки настроєні молдавські бояри, які допомогли туркам повалити господаря Молдавії, прихильника України.
У 1655–1656 рр. відбуваються спільні походи запорозьких і донських козаків на Крим, щоб послабити польсько–татарський союз. Розпочинаються переговори Хмельницького також і зі Швецією. Справа в тому, що в цей час шведські війська на чолі з Карлом X захопили значну територію Польської держави та навіть Варшаву. Це був дуже вигідний час, щоб завершити війну і визволити з–під польсько–шляхетського поневолення всі українські землі.