старість це завжди поразка
це навіть не втрата
скоріше володіння чимось що швидко втрачає вартість
степ бай степ риштування душі тліє і рушиться
вибілюється полотно прогинаються опори мостів
рветься вельвет на каркасі гарячого серця
старість немов дезертир переховується в підземці
вшивається в шкіру
нашіптується молитвами
старий прихожанин потрапляє на аудієнцію до папи
папа клінексом протирає зелені контактні лінзи
в папи чорні обдерті нігті від догляду за газоном
папа говорить вся фішка в тому
що до суду ще треба дожити
фішка в тому що ані я ні ти
не маємо куди повертатись
старість і розпач лишаються нам під холодним небом
родіна залажала говорить папа ось в чому фішка
риби будуть спливати щоб побачити сонце
метелики будуть летіти втрачаючи свідомість
покинуті різники триматимуть в руках
великі серця тварин
всього лише кілька речей залишаються нам
і їх не стане більше чи менше
папа рішуче плескає себе по коліну
і йде доглядати газон
між мною й тобою
лишаються високі зелені комети
ангели в сірих арабських хустках
спалюють прапори б'ють в барабани
кольорові бруклінські ангели милі й потворні істоти
монотонно наспівують щоб ти зміг запам'ятати
музика що накладалася на сітківку
нальотом лягала на зуби брудом на одяг
вічні історії психоделічної боротьби
коли на одному з концертів із залу вилітає важка троянда
звалюється ніби фугас на сцену
шпичаком пробиваючи око флейтиста
блок-флейта падає на підлогу
і котиться ніби клітка з птахами
музикантам під ноги
флейтист вириває троянду
кров заливає лице
наповнене кров'ю і сльозами око
око яке постійно за тобою слідкує
око старої божевільної культури
сонце яке дрейфує в липневих сутінках
музика що почавшись одного разу
вже ніколи не закінчується
ось і тепер
буенос діас пако
барбара вишкрябує жовтим ключем на стінці ліфта
буенос діас музики на сьогодні більше не буде
ми вдало вибрались ми навіть сплатили всі комунальні тарифи
можеш врізати нові замки
буенос діас пако
доброго сніданку тобі друже
що нас може звести в цьому світі —
зеленому як краснодарський чай
води зелених рік і листя зелених трав
тривожний іслам конституцій
сонце яке дрейфує під шкірою наших жінок
буенос діас пако
побачимося в пеклі
вигорілий унібром дитячого фотомистецтва
хай тобі сняться запашні апельсини
всі твої польові командири
сильні й живучі мов кімнатні рослини
лабас вакарас пако
твій будинок — забитий травою і путівниками
засинає під зеленим небом
хороше море — мертве море
говорить ісус і стає на хвилі
до тихих заплав твого сну
вступають
північнокорейські регулярні війська
ранок починається прогнозом погоди
вони самі ніби вагаються наскільки прогнозованою
може бути їхня погода
ніби нашіптують подивись
ось тобі жінка яка заходить в дощ з одного боку
маючи намір вийти з іншого
ці вентилятори
важкі птахи в її кімнаті
все б їм чистити пір'я своє пір'я
все б їм відриватись на випадкових гостях
на втомлених перехожих в цій оселі радості
ось тобі тримай
її дихання
справжнє — те що між устами й повітрям
коли схиляючись над тобою
вона закидає за спину свій хрестик натільний
коли вона розглядає в зеркалі свою вагітність
мовби старі гравюри
і виловлює з чаю шматки цитрини
мов жовті душі потопельників
сонце обвалюється за материк
коли вона вранці полоще рот потім випльовує воду
вода щипле шкіру і мов риба з ятера
б'ючи хвостом по яснах вистрибує назовні
ангели звивають за ніч гніздо в її горлі
ангели в сутінках саджають дітям серця мов картоплю
сподіваючись на добрий врожай
чи може що вирости на такому суглинку
камінь на камені пустельний іслам
безхмарна пора лише місцями опади
і ці місця проминають нас
нас проминає все
лише кілька предметів
зберігати мов надбання ніби статок щоб
показати коли запитають
ось господи мої топографічні карти
ось плани всіх моїх наступів
все як ти і просив
ось моя метрика господи всі мої членські внески
всі мої гільзи всі шрами
весь побутовий трипер
ось мої друзі що встигли постаріти
друзі з якими я спав і яких любив
вся українська молодь христові
жінка яка схиляється над водою
вода тепла мов ксероксний порошок
риби ніби зірки зависають у ній
ісус іде по мінному полю наче по хвилях
рибалки лишають свої човни
для тих хто вижив у цьому огромі
для тих хто врешті вийшов з оточення
для тих хто не здався режимові і коменданту гуртожитка
велика втіха
крутити заклеєні скотчем старі транзистори
вимикати радіо на програмах соціального захисту
сидіти з ангелами де-небудь на пляжі
і тихо про щось говорити
після розкурки