Тільки-но Чеканчук умостився за своїм столом у своєму відсіку, почув армійське: "Дозвольте звернутися?" То був охоронець Петя, найсимпатичніший з їхньої Security[3]. У величезного хлопця тремтіли губи. Вночі подзвонили, що загинула пані Мар’яна. Він попросив того, хто дзвонив, записатися на автовідповідач. Чеканчук миттю підбіг до апарату, де миготів вогник message[4], прослухав повідомлення:
– Говорить капітан міліції Чернець. Співробітниця вашої організації Мар’яна Миколаївна Хрипович загинула на станції Комбінатне Новожахівського району приблизно о двадцятій п’ятнадцять-двадцятій двадцять сімнадцятого листопада цього року. Подробиці за телефоном... Ще раз повторюю номер телефону...
Додзвонитись в Комбінатне Новожахівського району неможливо. Чеканчук усоте натискає кнопки телефонного апарату, але лінія уперто зайнята. Або його з’єднує з якимись непотрібними об’єктами.
– Це міліція?
– Це склад! Правильно набирайте номер!
– Again private talks?[5] – весело запитує шеф української філії GIFTED CHILD INERNATIONAL Роджер Біст, заходячи до холу фундації. Це – стрункий пишночубий білозубий шатен, доглянута зовнішність якого яскраво свідчить про те, що її власник пильно дотримується всіх найсучасніших правил гігієни.
– Private, if you want [6], – люто відповів Чеканчук.
– Щось сталося, Олекзандре?
Чеканчук дає шефу прослухати повідомлення. Коли до Джері дійшло, він вигукнув:
– Але ж у неї були цільові гроші фонду! Готівка! Cash!
– Тобі шкода готівки чи Мар’яни?
– Якщо ми так будемо тринькати наш кеш, то що дістанеться для гіфтад діти України?
– Очевидно, твоя кеш дісталася регіональним грабіжникам! Але, Джері, втраченій співробітниці взагалі ціни нема!
– У тебе з цією співробітницею, якій ціни нема, здається, останнім часом були дуж-же серйозні конфлікти!
– Були! Але в тебе з нею все було ОК[7]!
– Ти не все знаєш, Олекзандре... Де Тетяна? Нехай зв’язується з Лондоном – підтвердити фінансування траурних акцій.
– Тетяна приходить на дев’яту, зараз тільки восьма тридцять дві! А поки що треба зв’язатися з Комбінатською міліцією.
– Зачекай! Давай спочатку подумаємо! Не кажи, що в неї були з собою гроші! Ми не маємо права працювати з кеш! Нас оштрафують!
– Послухай, Джері! Минулого тижня – пам’ятаєш, на вечірці у тебе – ти сміявся, що у нас, радянських, замість серця "пламенный мотор"! А у вас, у янкі, замість серця японський калькулятор! Мар’яна загинула! Її немає! А ти про гроші! Адже вона була не тільки твоя співробітниця, а й твоя леді-френд[8]!
– Вона була моя леді-френд поза фундацією!
– То ти сумуватимеш за нею тільки поза фундацією! Ну то вийди за двері й пролий сльозу! Вийди, вийди!
– Що я й зроблю, коли закінчиться робочий день, то є ту privacy[9]. А зараз нам треба працювати! То ви тут усі плачете і вдома, і на роботі, тому у вашій країні нема ладу. Вам треба, щоб дядя Сем чи дядя Джордж дбав про ваші ґіфтид діти!..
Наближається дев’ята. Нечисленні співробітники фундації сходяться до офісу. Віст запрошує Чеканчука до свого кабінету, пропонує зв’язатись з Комбінатською поліцією з його телефону. І чого вона опинилася в Комбінатному? Вона мала їхати тільки в Новожахів. Але ось до приймальні зайшла Тетяна. Tatiana! Good morning, how are you? Well? That’s good![10] Ось телефони, прошу вас, усе виясніть за цими номерами.
Коли секретар-референт Тетяна усвідомлює, в чому справа, то відразу починає нервово ставити нерозумні, невідповідні до її статусу й зарплатні запитання:
– Господи, як це так, і хто б міг подумати, така молода, талановита, знаменита, все в неї в житті було, і от раптом таке, і як це могло статися, це нещасний випадок чи убивство? – А Віст роздратовано вигукує: – So, make all necessary calls, it’s your duty![11] – але тим часом Чеканчук знову набирає комбінатський номер і цього разу додзвонюється.
Отже, Хрипович Мар’яна Миколаївна прибула до Комбінатного з райцентру Новожахова вчора, 17 листопада по обіді. Вона не залишилась на ніч на квартирі в комбінатчанки Марії Піддубної чи Підгубної, як збиралася попередньо, а вирушила на станцію, очевидно, щоб сісти на електропоїзд. Увечері ще мали бути дві електрички: на Червоні Криниці і... ще якийсь населений пункт...
– Значить, вона все-таки їхала до... Oh, very difficult name... Druzborodivka...[12] Отже, для них теж везла кеш...
Чеканчук був не в курсі, що Дружбонародівка теж стала об’єктом турботи фундації. До глибин стратегії й тактики була допущена тільки Мар’яна. Але він дещо почув від капітана міліції і заспокоїв Біста:
– І дружбонародівські гроші на місці, заспокойся. Отже, ймовірно, вона стояла на платформі, чекаючи електричку на цю саму Дружбонародівку. Почула шум потягу, наблизилась до краю платформи, а то був товарняк, під який вона й потрапила. Впала на колію за кілька секунд до того, як... Машиніст свідчить, що не помітив її, з ним уже зв’язувались, але він би все одно не зміг зупинити. Край платформи був пошкоджений, вона в темряві могла цього не помітити і впасти на рейки. Хтось штовхнув? – на це несхоже. Її дорожня сумка лежала поряд на платформі. Там її документи, папери фонду, особисті речі, ключі. На дні сумки – власні гроші – у валюті й у гривнях. І сума в доларах у внутрішній кишені пальта. Вони пошкоджені, залиті її кров’ю, змішані з її плоттю, розчавлені її кістками, – голос Чеканчука тремтить, але він навмисне вимовляє ті натуралістичні деталі, щоб "дістати" Біста, – та, гадаю, наш любий економний шеф зуміє обміняти їх у банку на новенькі... Що ми робимо зараз? Розбираємо листи? Складаємо плани підтримки? Чи...
– То вона таки їхала до тої Дружбородівки... ОК! Зараз Тетяна зв’язується з Лондоном, ми отримуємо підтвердження фінансової підтримки, а потім займаємось усім – прощання, похорон, і, як це у вас? Funeral banquet[13]. Фундація вже провела одну ф’юнеральну акцію в Україні, ми маємо деякий експіріенс[14]. Тетяно, перш ніж телефонувати до Лондона, підніми папери – той похорон хлопця з Харківської області...
Всі згадали сумний день, коли стипендіат фундації, маленький композитор і виконавець на акордеоні Серьожа Губак, помер від нападу астми, a GIFTED CHILD INTERNATIONAL відспівав його в церкві, поховав і накрив поминальний обід у міській їдальні, де було багато їжі, і дітям роздавали шоколадки, і всі місцеві жителі були щиро вдячні маленькому небіжчикові, бо всі наїлися і взяли з собою харчів додому. Напівголодне, Богом забуте містечко Харківської області, давно не харчувалось так поживно.