142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога.
143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона
144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,
145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:
146] "Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду.
147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,
148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає".
149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:
158] "Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,
164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?"
168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:
174] "З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?"
184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:
185] "Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!"
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:
201] "Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших".
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:
206] "Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна".
218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.
220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:
221] "Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї".
236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний: