34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера
35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:
36] "Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,
37] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,
38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,
39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим
40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!
41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,
42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:
43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;
44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.
45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —
46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш".
47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних
48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:
49] "От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,
50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,
51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,
52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.
53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,
54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда
55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.
56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв
57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —
58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.
59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,
60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,
61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв
62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.
63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить
67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних
73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,
74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я
75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою
76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,
77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю".
78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,
79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.
80] Так наче лине уява в людини, що світу багато
81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —
82] "Там би я й там побував!" — і багато що іншого мріє, —
83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.
84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі
85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове
86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.
87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди
88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша
89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:
90] "Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!
91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?"
92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:
93] "Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,
94] Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.
95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,
96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я
97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,
98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,
99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий".
100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.
101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась
102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами
103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:
104] "От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!
105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом
106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,
107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає
108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.
109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.
110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —
111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,
112] В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком".
113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками
114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:
115] "Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,
116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,
117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,
118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!"
119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні
120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.
121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,
122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,
123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,
124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,
125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея
126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа
127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:
128] "Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе
129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!
130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,
131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?
132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,
133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,
134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?
135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних
136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,
137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!
138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!
139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших
140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо
141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!"