489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама
490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,
491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.
492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає
493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,
494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато
495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, —
496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,
497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого
498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,
499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше
500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали
501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.
502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,
503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.
504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,
505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,
506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,
507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.
508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,
509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.
510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:
511] "Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,
513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.
514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —
515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле".
516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,
517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,
518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.
519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли
520] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив
522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:
523] "Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє
524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,
525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,
526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —
527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо
528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям
529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі
530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають".
531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих
532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,
533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,
534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю
535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,
536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно
537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор
538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне
539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа.
540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,
541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,
542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:
543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.
544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.
545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув,
546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,
547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.
548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих
549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють
550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,
551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса,
552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих
553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи
554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,
555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем.
556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею
557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.
558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато
559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає
560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти
561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,
562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, —
563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали
564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,
565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.
566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість
567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,
568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.
569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,
570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв
571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих
572] Гострі списи, — з них одні в величезнім щиті застрягали,
573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,
574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.
575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,
576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,
577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,
578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, ,
579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи.
580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.
581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає
582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу
583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве
584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.
585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він
586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:
587] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини
589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, —
590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте
591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину".