384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
385] "Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,
386] Тільки б но в кучерях пишних, — на мене ти виступив збройно,
387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!
388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!
389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!
390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!
391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,
392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.
393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,
394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши
395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього".
396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,
397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну
398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.
399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати
400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.
401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв
402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.
403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:
404] "Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись
405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю
406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.
407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?
408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,
409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.
410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають".
411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,
412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних
413] І оточили його, готуючи власну загибель.
414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні
415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,
416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.
417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього
418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.
419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили
420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,
421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;
422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.
423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,
424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив
425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.
426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,
427] Рідного брата великим багатством славетного Сока.
428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,
429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:
430] "О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!
431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш,
432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,
433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!"
434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив
435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,
436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.
437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна
438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.
439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,
440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:
441] "Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!
442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,
443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!"
446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.
447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину
448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.
449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:
450] "Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!
451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.
452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна
453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні
454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.
455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!"
456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний
457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.
458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.
459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея,
460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.
461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.
462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,
463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,
464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:
465] "Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!
466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,
467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни
468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.
469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!
470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,
471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!"
472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.
473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни
474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,
475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах
476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,
477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.
478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,
479] Хижі шакали гірські починають його шматувати
480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить
481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.
482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само
483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом
484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.
485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,
486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.
487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,
488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.