413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:
414] "Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?
415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці
416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.
417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом
418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.
419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний
420] Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.
421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,
422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.
423] На береги Океанові Зевс учора на учту
424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.
425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.
426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,
427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь".
428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила
429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,
430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом
431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.
432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила
433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,
434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши
435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,
436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,
437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі
438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.
439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.
440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,
441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:
442] "Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон
443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу
444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар
445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв".
446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той
447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу
448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:
451] "Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
455] Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання
456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну".
457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.
462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.
464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.
475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
486] І над піском на високих підпорах його укріпили
487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.
488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.
493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:
503] "Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —
505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
507] Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.
508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать".
511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге: