304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали
305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.
306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,
307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.
308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,
309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу
310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю
311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.
312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.
313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.
314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали
315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби
316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.
317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.
318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон
319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;
320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив —
321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:
322] "Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,
323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;
324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього
325] І відберу її сам, — ще гірше тоді йому буде".
326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.
327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря
328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.
329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом
330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.
331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,
332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.
333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:
334] "Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!
335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,
336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.
337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,
338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва
339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,
340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану
341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну
342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може
343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,
344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись".
345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,
346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю
347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.
348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,
349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря
350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,
351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:
352] "Матінко люба, ти коротковічним мене породила,
353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати
354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.
355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,
356] Син Атрея, — забрав і привласнив мою нагороду".
357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,
358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.
359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,
360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,
361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:
362] "Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце
363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє".
364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:
365] "Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?
366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили
367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.
368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,
369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;
370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,
371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв
372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.
373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
375] А Атрея синів — щонайбільше, начальників війська.
376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї
377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.
378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав —
379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.
380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно
381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.
382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди
383] Падали густо рядами, а божії стріли літали
384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,
385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.
386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.
387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,
388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:
389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї
390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.
391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету
392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.
393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.
394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь
395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.
396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,
397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса
398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула
399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські —
400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.
401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,
402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,
403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди
404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.
405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.
406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.
407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,
408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати
409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв
410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця
411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,
412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв".