245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,
246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,
247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,
248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.
249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,
250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.
251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,
252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.
253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,
254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,
255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.
256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,
257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,
258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима
259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.
260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.
261] Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,
262] Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,
263] Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея
264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;
265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве'мона син світлосяйний;
266] Тевкр був за ними дев'ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,
267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.
268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,
269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою
270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,
271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався
272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.
273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?
274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,
275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,
276] Амопаон, Поліе'мона син, із бійцем Меланіппом, —
277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.
278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,
279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,
280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:
281] "Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!
282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям
283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,
284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.
285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.
286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.
287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна
288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,
289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —
290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,
291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе".
292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:
293] "Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?
294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —
295] Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,
296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.
297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,
298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,
299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю".
300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає
301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама
303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;
304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила
305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.
306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,
308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.
309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає
310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
311] Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,
312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:
313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди
314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,
317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати
318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,
319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.
320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю
321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,
322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.
323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,
324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор
325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї
326] Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —
327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,
328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.
329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.
330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —
331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.
332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —
333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —
334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.
335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,
336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.
337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.
338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,
339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду
340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —
341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,
342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.
343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато
344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,
345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями
346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали
347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,
348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих
349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.