Іліада (переказ для дітей)

Страница 45 из 62

Гомер

Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів

Буря заносить по хвилях багатого рибою моря:

Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився

ЇЇ сяйвом аж неба сягав...

Яскравою зіркою спалахнув на високому Пелідовому чолі міцний шолом із золотим гребенем, а над шоломом грізно замаяла золота грива — витвір бога-митця. Тоді славетний герой видобув із скрині батьків спис, такий великий, важкий, що ніхто з-поміж ахейських воїнів не міг його бодай підняти, тільки Ахіллес легко здіймав той спис у повітря.

Служники підвели дзвінконогих Пелеєвих коней, запрягли їх у візерунчасту колісницю, і вірний візничий Автомедонт натяг віжки. Поруч нього став прудконогий Ахіллес у сяйві божественної зброї і гукнув до коней безсмертних:

— Ксанте і Балію, славетні коні мого батька Пелея! Коли я загину в бою, не кидайте мене, як Патрокла, напризволяще, а винесіть із бойовища до моїх кораблів.

Похнюпився розумний Ксант, аж пишна його грива торкнулася землі, і людським голосом кінь промовив:

— Сьогодні ми врятуємо тебе, могутній Ахіллесе, тільки день твоєї загибелі вже недалекий. Та ми в цьому не винні, як не винні і в Патрокловій смерті. То сам срібнолукий бог, що його колись породила пишнокоса Лето, вийшов проти твого вірного друга Патрокла, даруючи славу великому Гек-торові. Тебе, богорівний герою, ми мчатимемо, як мчить Зефір — найшвидший вітер у світі. Однак тобі, як і Патрокдові, судилося померти через бога і через смертного мужа,

Тут Ерінії урвали Ксантові мову. А богорівний Ахіллес гнівно крикнув: — Навіщо, Ксанте, пророкуєш мені чорну смерть? Я й сам знаю, що мені судилося загинути під Троєю, далеко від рідної Фтії. Та я не спочину, поки не помщу ся люто троянцям!

Так вигукнув Ахіллес і погнав дзвінконогих коней до бойовища.

БИТВА БОГІВ

Поки на землі люди шикувалися до бою, на сніжно-білім Олімпі всевладний Зевс звелів Феміді скликати всіх безсмертних на раду.

...Обійшовши

Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.

Навіть із рік не було неприбулої, крім Океану,

Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку

Чи у джерелах річних та вологих лугах трав'янистих.

От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,

В тесанім гладко кружганку, що Зевсові-батьку старанно

Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

З'явився і сам морський бог Посейдон, сів посередині й спитав Громовержця:

— Навіщо ти зібрав нас, Темнохмарний? Певне, поведеш мову про троянців і ахейців? Адже заходиться на останню битву між ними.

— Так, Посейдоне, жаль мені стало людей, що гинуть там, у долині. Слухайте всі: я зостануся на Олімпі й звідси дивитимуся на землю, а ви, богове, можете йти до людей і допомагати тим, до кого лежить у вас серце. Тепер троянцям не встояти супроти Ахілла. А він такий лютий за смерть свого друга, що може, навіть всупереч долі, зруйнувати мури троянські.

Зраділи блаженні боги і мерщій спустилися на землю. До ахейського стану подалися могутні богині Гера й Афіна Паллада, похмурий хитач землі Посейдон, меткий Гермес, а за ними пошкандибав і Гефест, великий і дужий, на кволих тоненьких ногах. До троянців же поспішили грізний Арей, срібнолукий Аполлон зі своєю сестрою Артемідою, їхня мати Лето, ніжна Афродіта і стрімкий Ксант — бог бурхливої річки Скамандру.

Тільки-но боги змішалися з воїнами, відразу ж лиха Еріда стала спонукати обидва війська до бою. Грізно залунав войовничий гук Афіни Паллади то біля рову, то край узбережжя. їй відразу ж озвався мужовбивець Арей — він завив, наче чорна буря, що несе смерть і руїну. Розлігся той страшний гук із висот Іліона й полинув до самого моря.

Так безсмертні боги підняли смертних героїв на битву і самі втрутилися в неї. Страшно загримів із захмарної височини Зевс Громовержець, а могутній Посейдон захитав із чорної глибини усю землю. Захиталася гора їда, багата на джерела, захиталися ахейські море-хідні кораблі й міцні мури високої Трої.

Застугоніла земля, задвигтіла, аж той стугін відбився в підземному царстві, де блукають тіні померлих. Схопився зі свого трону бог Аїд, боячись, що земля западеться і сонце осяє його похмуре, жахливе царство.

А земля і далі двигтіла, бо зіткнулися в битві могутні боги. Проти золотокудрудрого Посейдона вийшов бог із мечем золотим Аполлон, проти яснозорої Афіни Паллади — мужовбивець Арей, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда, сестра далекосяжного бога. Крилатий Гермес вийшов проти пишнокосої Лето, проти кульгавого бога-митця — бурхливий бог Ксант, що його люди звуть потоком Скамандром. Так боги пішли у бій проти богів.

А серед смертних шаленів могутній Ахілл, шукаючи шоломосяйного Гектора. Тоді Аполлон, прийнявши подобу Пріамового сина Лікаода звернувся докірливо до славетного Енея:

— Згадай-но, доблесний Енею, як ти, попиваючи з троянськими вождями вино, нахвалявся стати на герць із Ахіллом. Чого ж тепер зволікаєш? [159]

— Та хіба може смертний битися з Пелідом? — відказав Еней.— Його завжди боронить якийсь бог і невидимою рукою владно відводить од героя чорну загибель. Його ж стріли летять несхибно, а меч і спис б'ють ворога навмируще. О, якби боги не допомагали Ахіллові, то нелегко було б йому здолати мене, хоча він увесь окутий товстою міддю.

— Не бійся, Енею, тебе ж народила сама Афродіта, прекрасна Зевсова донька. Пелідова ж мати, хоч і богиня, та нижчого роду, бо походить вона не від Зевса, а від морського володаря, старого Нерея.

Так срібнолукий Аполлон надихнув доблесного Енея на бій, і той сміливо вийшов назустріч нездоланному Ахіллові.

Побачила те золотошатна Гера і помчала була вже на поміч ахейському героєві, та Посейдон перепинив її словом крилатим:

— Не гнівися, Геро, і не квапся, тобі це не личить. Хай смертні тим часом б'ються самі, а ми подивимося на них здаля, поки Арей з Аполлоном здумають стати до бою.

І темнокудрий Посейдон повів своїх однодумців-богів до великого валу, що його колись звели троянці на березі моря, боронячи славетного Геракла від морського чудовиська. На тому валу посідали боги з Посейдоном й оповилися темною хмарою. А навпроти, на горбистому Калліколоні, посідали Арей, Аполлон та інші боги-захисники священної Трої.