Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч
Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея,-
Голос такий громовий із грудей Земледержець могутній
Видав тоді, і кожному в серце ахеєві буйну
Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
Тим часом волоока Гера, сидячи на своєму золотому троні, дивилася з Олімпійських верховин униз, на бойовище, і раділа з рішучих вчинків свого рідного брата Посейдона. Та відразу ж хмурнів ясний погляд в державної богині, як звертала вона очі до гори Іди, щедрої на джерела, де сидів темнохмарний Зевс.
І замислилася Гера над тим, як потьмарити Зевсові світлий розум, як приспати його хоч на час.
Щось надумавши, Гера подалася в золотий покій, що їй збудував любий син, кульгавий Гефест, і замкнула за собою блискучі двері. Той замок теж зробив їй Гефест, і жодний безсмертний не зміг би його відімкнути.
Насамперед Гера скупалася в чистій джерельній воді й натерлася духмяним олієм, таким божественно ніжним і запашним, що від однієї його краплинки дивні пахощі линули з Олімпу далеко на небо [112] і землю. Намастивши ним гарне тіло, Гера заплела блискучі коси, хитро їх склала, а пишні кучері самі лягли їй довкола вінком. Багатий, щедро гаптований хітон, що його виткала Гері Афіна Паллада, ліг їй на білі рамена. Засяяли золоті пряжки на грудях, заряхтів широкий пояс, а у вухах заблищали сережки із трьома перлинами в кожній.
Підв'язавши до білих ніг прегарні сандалії та покривши голову блискучим, як сонце, серпанком, золотошатна Гера вийшла із своєї спочивальні і гукнула до себе мерщій Афродіту.
— Любе дитя,— улесливо мовила волоока богиня, плекаючи підступну думку,— будь ласкава до мене і позич на якийсь час ту силу палкого кохання, якою ти всіх підкоряєш — і смертних людей, і блаженних богів. Іду я ои(е до .краю землі відвідати батька всіх безсмертних — старого Океана і дружину його Тетію. Вони ж виростили мене, взявши в богині Реї, паки Зевс Громовержець скидав могутнього Кроноса з неба. Тож іду до них у гостину покласти край сварці, що вже давно палає між ними, Я'кщо я знову вселю кохання в серця Океана й 'Тетії, то навіки здобуду їхню приязнь і шану.
Ніжно всміхнулася прекрасна Афродіта:
— Поважна Геро, хіба можна тобі відмовити? Адже ти дружина всевладного Зевса.
Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс
Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови/
Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
Гері цей пояс дала Афродіта... Всміхнулася Гера
І, усміхнувшись, сховала між персів вишиваний пояс.
В дім свій тоді повернулася Зевса дочка Афродіта,
Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу.
Довго летіла Гера, проминула, не торкнувшись ногами землі, засніжені гори фракійців, промчала над бурхливими хвилями безбережного моря і нарешті опустилася на острові Лемносі. Там зустріла вона Гіпноса, безжурного бога сну, що доводиться рідним братом чорній Смерті.
О могутній Гіпносе,— люб'язно мовила Гера, взявши його за Руку,— ти пануєш над смертними і над нами, богами. Колись ти залюбки виконував мої прохання, то виконай і тепер, а я щедро віддячу [114] тобі. Приспи мені Зевса та міцно склепи йому очі. За це я подарую тобі золоте крісло — сам Гефест, любий мій син, мистецьки зробить його, ще й підніжок зручний приб'є, щоб ноги тобі спочивали, як сідатимеш їсти.
— Геро, достойна богине, великого Кроноса донько! — озвався Гіпнос.— Я міг би приспати будь-кого з-поміж богів, навіть бурхливий потік Океану, бога, що від нього пішли всі безсмертні. Тільки не смію наблизитися до Громовержця Кроніда, поки він сам не покличе мене. Якось я вже постраждав, бо на твоє прохання приспав Зевса, коли його син, великий Геракл, плив священним морем, а ти, готуючи йому чорну загибель, погнала на море буйні вітри. Ті здійняли височенні хвилі й понесли героя світ за очі. Та прокинувся Зевс, розлютився страшенно і розігнав усіх богів, а мене хотів скинути в море, але сховала мене темна Ніч, що долає і людей, і безсмертних. Могутній Зевс хутко вгамувався, щоб не смутити швидкоплинної Ночі. А тепер, Геро, ти знову хочеш, щоб я вчинив неможливе!
— Навіщо даремно згадувати минуле? — заперечила богиня.— Невже ти гадаєш, що Зевс заступатиметься за троянців так, як заступався за рідного сина Геракла? Ну, зроби ж мені ласку, а я добре віддячу: віддам за тебе наймолодшу з харіт, що за нею ти завжди палким серцем тужив — юну Пасітею.
Тоді Гіпнос у захваті мовив:
— Гаразд, я зроблю все, що ти хочеш, тільки спершу поклянись мені священною клятвою богів, поклянись темною водою підземного Стіксу, доторкнись правою рукою до многоплідної землі, а лівою — до безбережного моря, і хай свідками будуть безсмертні Титани, що живуть із Кроносом глибоко під землею в Тартарі. Тільки тоді я повірю в твою обіцянку віддати за мене наймолодшу з харіт, що за , нею я завжди серцем тужив,— юну Пасітею.
Так сказав бог сну, і Гера поклялася священною клятвою богів дотримати свого слова, поклялася темною водою підземного Стіксу, доторкнулася правою рукою до многоплідної землі, а лівою — до безбережного моря, закликавши в свідки безсмертних Титанів.
А скоро вона те зробила, обоє знялися з острова Лемносу, оповиті щільною хмарою, і полетіли над винно-темним морем, над білими верховинами до гори Іди, щедрої на джерела.
Далі подалися вони пішки, і густий ліс низько лягав їм під ноги. Та Гіпнос не піднявся нагору — він зостався чекати у хащах, щоб часом його не нагледіли пильні Зевсові очі. Перетворившись на гірського [115] птаха, облудний бог сну сів на величезній ялині, що росла майже до самого неба.
А золотошатна Гера поспішно зійшла на Гаргар — верховину високої Іди, і Громовержець побачив її, прегарну і звабну. Зненацька спалахнула в могутньому серці безсмертного бога палка любов і потьмарила йому світлий розум.
— Геро, куди ти так поспішаєш? — спитав Зевс.— Я не бачу ні твоєї золотої колісниці, ні вітроногих коней.
— Я поспішаю до краю землі,— відказала лукава Гера,— у гостину до батька усіх безсмертних — могутнього Океана і дружини його Тетії. Вони ж виростили мене в своєму домі, і я хочу покласти край сварці, що вже давно палає між ними. Коні мої стоять при підніжжі багатоджерельної Іди, а сюди я спустилася з надхмарного Олімпу для того, щоб ти не гнівився, дізнавшись, куди я пішла.