Мовивши так, Афіна вивела з бою Арея і посадовила на високому узбережжі Скамандру.
Звідти було добре видно все бойовище. Завзято наступають ахеї. Ось переможно б'ється володар мужів Агамемнон, ось нищить ворогів славетний списоборець Ідоменей, далі виблискує зброя звитяжного Менелая. А от знову Діомед, бурхливий, нестримний, із сяйвом навколо чола і рамен.
Угледів Діомеда найкращий троянський лучник Пандар і враз напнув свого величезного лука. Полетіла гостродзьоба стріла, пробила Діомедові панцир і вп'ялася в плече. Струменем ринула темна кров, заливаючи героєві обладунок і тіло. Пандар угледів це здаля і заволав, хизуючись:
— Троянці, .йдіть тепер сміливо вперед, я поранив на смерть найхоробрішого ахейського героя!
Але могутній Діомед і не думав коритися смерті. Гукнувши свого візничого Стенела, він звелів вийняти стрілу зі свого плеча. Той швидко витяг стрілу — і кров водограєм бризнула вгору. Тоді відважний Діомед став голосно благати Афіну Палладу:
— О яснозора дочко державного Зевса! Ти завжди допомагала батькові Тідею й мені під час грізного бою, тож зглянься на мене й тепер. Дай снаги здолати троянця Пандара, що поранив мене і, вихваляючись, усіх запевняє: не бачити мені вже сяйва блискучого сонця.
Почула ту благальну молитву Афіна Паллада і враз надала Діомедові сили. А сама стала поруч героя і мовила слово крилате:
— Іди, Діомеде, та бийся! Я вклала тобі в серце снагу і мужність твого батька, безстрашного Тідея. А ще я зняла тобі з очей полуду, щоб ти міг розрізняти богів од людей. Не личить тобі змагатися із безсмертними, тільки можеш здійняти свого гострого меча на Афродіту, богиню кохання. [36]
Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.
Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.
Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,
Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,
Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,
Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.
Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,
Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.
Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,
Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,-
З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.
Багато троянців загинуло тоді від дужої Діомедової руки. Побачив хоробрий Еней, смертний син богині Афродіти, як Діомед руйнує троянські лави, і погнав своїх коней через усе бойовище — шукати Пандара.
— Де твоя слава, Пандаре? — крикнув він, угледівши знаменитого лучника.— Де твої несхибні стріли і лук? Ніхто не може змагатися з тобою, неперевершеним стрільцем, тож ставай до мене на колісницю і готуй гостру стрілу на того зухвалого ахея, що сьогодні стільки нам лиха накоїв. Може, то навіть не смертний, а бог?
— Ні, то не бог, то Діомед, син славетного Тідея. Я впізнаю його щит і шолом,— відказав Пандар.— Та, мабуть, хтось із безсмертних стоїть, огорнувшись хмарою, поруч і відхиляє від нього мідногострі списи і стріли. Я вже раз улучив у Діомеда й гадав, що спровадив його до чорного Аїда, а він знову ось б'ється, наче нічого й не сталось.
— То спробуймо вдвох здолати зухвальця,— крикнув Еней, і Пандар хутко скочив до нього на колісницю.
Вірний Діомедів візничий Стенел перший завважив ту блискучу колісницю і вітроногих коней, що мчали просто на них, керовані вправною рукою боговидого Енея.
— Діомеде! — гукнув, уважно придивившись, Стенел.— Бачу могутніх мужів, що поспішають сюди битися з тобою. То троянські герої — Еней із Пандаром. Може, завернемо коней, щоб не стрічатися з ними?
Глянув спідлоба могутній Діомед і відмовив:
— Не кажи мені, друже, і слова про втечу. Не така в мене вдача, щоб перед ворогом ганебно відступати. Навпаки, я зійду з колісниці й пішки подамся їм назустріч. Грізна Афіна Паллада не дозволить [37] мені тремтіти. Ось побачиш — прудкі Енеєві коні вже не винесуть їх обох живими назад, хіба що один врятується. А ти пильнуй, і тільки-но буде нагода, хапай за віжки Енеєві коні та мерщій жени до наших кораблів, кращих-бо коней під сонячним сяйвом немає.
А блискуча колісниця вже наближалася. Розмахнувся Пандар і кинув свого довгого списа. Засвистів спис у повітрі, пробив Діомедові щит, але героя захистив дзвінкий панцир. Та в запалі бою Пан-дарові здалося, що тепер Діомед поранений на смерть, і він радісно загаласував. Аж тут Діомед кинув свого списа —— і поцілив славетному лучникові просто в голову. Впав той із блискучої колісниці, і загримів на ньому ясний обладунок.
Наполохані коні відразу ж сахнулися вбік. Швидко зіскочив із колісниці Еней і став біля мертвого Пандара, боронячи його своїм щитом і величезним списом. На всіх, хто наближався хоч трохи, він щосили кричав, нахваляючись убити на місці. Тоді Діомед схопив здоровенну каменюку, таку, що і двоє людей не могли б її разом підняти, і легко кинув в Енея.
Той камінь попав Енеєві в коліно, зламавши ногу, наче тонесеньку тріску. Поточився герой на землю, і чорна мла йому стала в очах.
Так би й загинув Еней, та угледіла свого смертного сина золота Афродіта, прекрасна Зевсова донька. Вмить опинилася вона біля Енея, обняла білими руками і вкрила своїми блискучими шатами, щоб жодна ахейська стріла, а чи спис не поранили любого тіла. Так Афродіта винесла свого славного сина з кривавого бойовища.
Тим часом вірний Стенел, не забувши Діомедового доручення, спіймав пишногривих Енеєвих коней із колісницею і сказав ахейським воїнам одвести їх до кораблів. А тоді знову скочив на свою колісницю і погнав вітроногих коней до Діомеда. Але той, піднявши важкого списа, переслідував ніжну Афродіту.
Довго він біг, та нарешті наздогнав прекрасну богиню.
І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,
І, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом
Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий
Крізь божественне одіння, самими Харітами ткане,
Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася...
Скрикнула з болю прекрасна богиня й випустила із сніжно-білих рук свого смертного сина. Але ту ж мить далекосяжний Аполлон [38] підхопив Енея й огорнув темною хмарою, щоб ніхто із ахеїв не торкнувся його безжальною міддю.