— Я багато чув про ваш дивовижний талант; я певен, що тутешнє панство має за честь виявляти всіляке покровительство такому пречудовому поету,— відповів італієць,— і тому насмілився до вас з'явитися...
— Ви помиляєтесь, Signor, —перервав його Чарський.— Звання поетів у нас не існує. Наші поети не користуються покровительством панства: наші поети самі пани, і коли наші меценати (чорт їх забери!) цього не знають, тим гірше для них. У нас нема обшарпаних абатів, яких музикант брав би з вулиці для створення libretto* . У нас поети не ходять пішки з дому в дім, випрошуючи собі допомоги. А втім, мабуть, вам сказали жартома, що ніби я великий віршувальник. Щоправда, я колись написав кілька поганих епіграм, але, слава богу, з добродіями поетами нічого спільного не маю і мати не хочу.
Бідний італієць знітився. Він глянув навколо себе. Картини, мармурові статуї, бронзи, коштовні іграшки, розставлені на готичних етажерках,— вразили його. Він зрозумів, що між бундючним dandy*, що стоїть перед ним у косматій парчовій скуфійці, в золотавому китайському халаті, підперезаному турецькою шаллю, і ним, бідним мандрівним артистом, в потертому галстуку і поношеному фраку, нічого не було спільного. Він вимовив кілька незв'язних пробачень, поклонився і хотів вийти. Жалюгідний вигляд його зворушив Чарського, який, всупереч дрібницям свого характеру, мав серце добре і благородне. Він засоромився роздратованості свого самолюбства.
— Куди ж ви?—сказав він італійцю.— Стривайте... Я повинен був відхилити від себе незаслужене титло і признатися вам, що я не поет. Тепер поговоримо про ваші справи. Я готовий вам стати в пригоді, в чому тільки буде можливо. Ви музикант?
— Ні, eccelenza *,— відповів італієць,— я бідний імпровізатор.
— Імпровізатор?,—вигукнув Чарський, відчувши усю жорстокість свого поводження.— Чому ж ви раніше не сказали, що ви імпровізатор? — і Чарський стис йому руку з почуттям щирого каяття.
Дружній вигляд його підбадьорив італійця. Він простодушно розговорився про свої наміри. Зовнішність його не була оманлива; йому гроші були потрібні; він сподівався в Росії сяк-так підправити свої домашні обставини. Чарський вислухав його з увагою.
— Я сподіваюсь,— сказав він бідному художникові,— що ви будете мати успіх: тутешнє товариство ніколи ще не чуло імпровізатора. Цікавість буде збуджена; щоправда, італійська мова у нас не вживається; вас не зрозуміють; але це не біда; головне — щоб ви були в моді.
— Але коли у вас ніхто не розуміє італійської мови,— сказав замислившись імпровізатор,— хто ж поїде мене слухати?
— Поїдуть,— не бійтеся: інші з цікавості, інші, щоб провести вечір як-небудь, треті, щоб показати, що розуміють італійську мову; повторюю, потрібно тільки, щоб ви були в моді; а ви таки будете в моді, ось вам моя рука.
Чарський ласкаво розпрощався з імпровізатором, узяв собі його адресу, і в той же вечір він поїхав за нього клопотатись.
РОЗДІЛ II
Я цар, я раб, я черв, я бог.
Державін.
Другого дня Чарський в темному і нечистому коридорі трактиру відшукав 35-ий номер. Він зупинився коло дверей і постукав. Учорашній італієць відчинив їх.
— Перемога! — сказав йому Чарський, — з вашою справою гаразд. Княгиня ** дає вам свою залу, вчора на рауті я встиг завербувати половину Петербурга; друкуйте квитки і об'яви. Ручусь вам, коли не за тріумф, то принаймні за бариш...
— А це головне! — вигукнув італієць, виявляючи свою радість жвавими рухами, властивими південній його породі.— Я знав, що ви мені допоможете. Corpo di Вассо!* Ви поет так само, як і я; а що не кажи, поети добрі хлоп’ята! Як виявлю вам свою вдячність? стривайте... чи не хочете вислухати імпровізацію?
— Імпровізацію!., хіба ви можете обійтися і без публіки, і без музики, і без грому оплесків?
— Пусте, пусте! де знайти мені кращу публіку? Ви поет, ви зрозумієте мене краще від них, і ваше тихе підбадьорення дорожче мені за цілу бурю оплесків... Сідайте де-небудь і дайте мені тему.
Чарський сів на чемодані (з двох стільців, що були У тісній комірчині, один було зламано, другий закидано паперами й білизною). Імпровізатор взяв зі стола гітару — і став перед Чарським, перебираючи струни кістлявими пальцями і чекаючи його замовлення.
— Ось вам тема,— сказав йому Чарський,— поет сам обирає предмети для своїх пісень; юрба не має права керувати його натхненням.
Очі італійця заблищали — він узяв кілька акордів — гордо підняв голову, і палкі строфи, вияв хвилинного почуття, гармонійно вилетіли з уст його... Ось вони, вільно-переказані одним з наших приятелів зі слів, що збереглися в пам’яті Чарського.
Поет іде — очима сяє,
Але не бачить світла дня;
Та ось прохожий враз торкає
Співця за край його вбрання...
"Скажи: чому без цілі бродиш?
Лише досяг ти висоти,
І погляд свій ти долу клониш,
Зійти униз бажаєш ти.
На світ увесь зориш в тумані;
Безплодний жар в тобі горить;
Предмет нікчемний в хвилюванні
Тебе приваблює в цю мить.
У небо мусить геній звати,
Повинен істинний поет
Для слів натхненних обирати
Весь час високий лиш предмет".
— Чом вітер у яру кружляє,
Зриває лист, здіймає пил,
А корабель свій рух спиняє,
Його дихання жде без сил?
Чому за вежі, через гори
Летить орел, важкий, суворий,
На ветхий пень? Спитай його.
Скажи, арапа чом свого
Кохає Іона Дездемона,
Як місяць любить ночі млу?
Тому, що вітрові й орлу,
І серцю дів нема закона.
Такий поет: що хоче, все,
Мов Аквілон, кудись несе —
Немов орел, у даль злітає
І, не спитавши, звівши зір,
Мов Дездемона, обирає
Для серця чистого кумир.
Італієць замовк... Чарський мовчав, вражений і зворушений.
— Ну, що?— спитав імпровізатор.
Чарський схопив його за руку і стиснув її міцно.
— Що?— спитав імпровізатор,— ну як?
— Чудово,— відповів поет.— Як! Чужа думка ледве торкнулася вашого слуху і вже стала вашою власністю, начебто ви з нею носилися, плекали, розвивали її безнастанно. Отже, для вас не існує ні труда, ні охолодження, ні цього неспокою, який буває перед натхненням?.. Чудово, чудово!..
Імпровізатор відповів:
— Усякий талант незбагненний. Яким чином різьбяр у брилі каррарського мармуру бачить схованого Юпітера і виводить його на світ, різцем і молотом роздроблюючи його оболонку? Чому думка з голови поета виходить уже озброєна чотирма римами, розмірена стрункими одноманітними стопами?— Так ніхто, крім самого імпровізатора, не може зрозуміти ту швидкість вражень, цей тісний зв'язок між власним натхненням і чужою зовнішньою волею — надаремно я сам захотів би це пояснювати. Однак... треба подумати про мій перший вечір. Як ви вважаєте? Яку ціну можна буде визначити за квиток, щоб публіці не надто було важко і щоб я тимчасом не лишився у програші? Кажуть, la signоra Catalanі* брала по 25 карбованців? Ціна добра...