Єгипетські ночі

Страница 4 из 4

Александр Пушкин

Ніхто не поспішав відповідати. Кілька дам обернули погляди на негарну дівчину, що написала тему з наказу своєї матері. Бідна дівчина помітила цю неприхильну увагу і так знітилась, що сльози повисли їй на віях... Чарський не міг цього знести і, звернувшись до імпровізатора, сказав йому італійською мовою:

— Тема запропонована мною. Я мав на увазі свідчення Аврелія Віктора, який пише, нібито Клеопатра призначила смерть ціною свого кохання, і що знайшлись обожателі, котрих така умова не налякала і не відвернула... Мені здається, проте, що предмет трохи трудний... чи не оберете ви іншого?..

Але вже імпровізатор почував наближення бога... Він дав знак музикантам грати... Обличчя його страшенно зблідло, він затремтів як у пропасниці; очі його заблискотіли чудовим вогнем; він трохи підкинув рукою чорне своє волосся, витер хусткою високе чоло, вкрите краплями поту... і раптом ступнув уперед, склав хрестом руки на грудях... музика замовкла... Імпровізація почалась

……………………………………………………………………………………………………...

Чертог сіяв. Гриміли хором

Співці при звуках лір гучних

Цариця голосом і зором

Живила на бенкеті всіх.

Серця їх линуть до престолу,

Та ось над кубком золотим

Вона задумалась і долу

Чолом поникла чарівним...

І вже бенкет немов дрімає.

Безмовні гості. Хор притих.

Та знов чоло вона здіймає

І мовить до гостей своїх:

— Моя любов мов щастя раю,

Це щастя можна вам купить...

Тож знайте: рівність я бажаю

Між нами щиро встановить.

До торгу перший хто приступить?

Свою любов я продаю;

Скажіть-бо: хто між вами купить

Життя ціною ніч мою? —

Рекла— навколо жах панує,

Тремтять від пристрасті серця..

Вона бентежний шепіт чує,

Зухвала й кам'яна з лиця,

І зір зневажливий обводить

Навкруг поклонників своїх...

Аж тут з юрби один виходить,

За ним ще двоє запальних.

Хода їх сміла, сяють очі;

Вона назустріч їм іде;

Здійснилось: куплено три ночі,

Сміливців ложе смерті жде.

Благословеннії жрецями,

У згубній урні золотій

Перед недвижними гостями

З них кожен тягне жереб свій.

І перший — Флавій, воїн смілий,

В дружинах римських посивілий;

Він од жіноцтва не терпів

Бундючної зневаги зроду.

Прийняв він виклик насолоди

Так, як приймав у дні боїв

Він виклик грізного походу.

За ним Крітон, юнак-мудрець,

Що зріс в дібровах Епікура,

Крітон, прихильник і співець

Харіт, Кіпріди і Амура.

Приємний серцю і очам,

Як врода весняного цвіту,

Останній імені вікам

Не залишив. Його ланіти

Пух перший ніжно відтіняв,

Огонь в очах його сіяв;

Жаги неспробувана сила

Кипіла в серці молодім...

І зір печальний зупинила

Цариця гордая на нім.

— О мати насолод...— клянуся,

Служу нечувано тобі,

На ложе пристрасті й спокуси

Зійду, як личить лиш рабі.

Могутня вчуй мене, Кіпріда,

І ви, підземнії царі,

О боги грізного Аїда,

Клянусь—до ранньої зорі

Моїх володарів бажання

Я шалом пестощів стомлю,

Вогнем солодкого страждання

І млостю ніжного втолю.

Та блисне вранішня порфіра —

Аврори полум'я ясне,

Клянусь,— смертельная сокира

Щасливцям голови утне*.