Ніхто не поспішав відповідати. Кілька дам обернули погляди на негарну дівчину, що написала тему з наказу своєї матері. Бідна дівчина помітила цю неприхильну увагу і так знітилась, що сльози повисли їй на віях... Чарський не міг цього знести і, звернувшись до імпровізатора, сказав йому італійською мовою:
— Тема запропонована мною. Я мав на увазі свідчення Аврелія Віктора, який пише, нібито Клеопатра призначила смерть ціною свого кохання, і що знайшлись обожателі, котрих така умова не налякала і не відвернула... Мені здається, проте, що предмет трохи трудний... чи не оберете ви іншого?..
Але вже імпровізатор почував наближення бога... Він дав знак музикантам грати... Обличчя його страшенно зблідло, він затремтів як у пропасниці; очі його заблискотіли чудовим вогнем; він трохи підкинув рукою чорне своє волосся, витер хусткою високе чоло, вкрите краплями поту... і раптом ступнув уперед, склав хрестом руки на грудях... музика замовкла... Імпровізація почалась
……………………………………………………………………………………………………...
Чертог сіяв. Гриміли хором
Співці при звуках лір гучних
Цариця голосом і зором
Живила на бенкеті всіх.
Серця їх линуть до престолу,
Та ось над кубком золотим
Вона задумалась і долу
Чолом поникла чарівним...
І вже бенкет немов дрімає.
Безмовні гості. Хор притих.
Та знов чоло вона здіймає
І мовить до гостей своїх:
— Моя любов мов щастя раю,
Це щастя можна вам купить...
Тож знайте: рівність я бажаю
Між нами щиро встановить.
До торгу перший хто приступить?
Свою любов я продаю;
Скажіть-бо: хто між вами купить
Життя ціною ніч мою? —
Рекла— навколо жах панує,
Тремтять від пристрасті серця..
Вона бентежний шепіт чує,
Зухвала й кам'яна з лиця,
І зір зневажливий обводить
Навкруг поклонників своїх...
Аж тут з юрби один виходить,
За ним ще двоє запальних.
Хода їх сміла, сяють очі;
Вона назустріч їм іде;
Здійснилось: куплено три ночі,
Сміливців ложе смерті жде.
Благословеннії жрецями,
У згубній урні золотій
Перед недвижними гостями
З них кожен тягне жереб свій.
І перший — Флавій, воїн смілий,
В дружинах римських посивілий;
Він од жіноцтва не терпів
Бундючної зневаги зроду.
Прийняв він виклик насолоди
Так, як приймав у дні боїв
Він виклик грізного походу.
За ним Крітон, юнак-мудрець,
Що зріс в дібровах Епікура,
Крітон, прихильник і співець
Харіт, Кіпріди і Амура.
Приємний серцю і очам,
Як врода весняного цвіту,
Останній імені вікам
Не залишив. Його ланіти
Пух перший ніжно відтіняв,
Огонь в очах його сіяв;
Жаги неспробувана сила
Кипіла в серці молодім...
І зір печальний зупинила
Цариця гордая на нім.
— О мати насолод...— клянуся,
Служу нечувано тобі,
На ложе пристрасті й спокуси
Зійду, як личить лиш рабі.
Могутня вчуй мене, Кіпріда,
І ви, підземнії царі,
О боги грізного Аїда,
Клянусь—до ранньої зорі
Моїх володарів бажання
Я шалом пестощів стомлю,
Вогнем солодкого страждання
І млостю ніжного втолю.
Та блисне вранішня порфіра —
Аврори полум'я ясне,
Клянусь,— смертельная сокира
Щасливцям голови утне*.