Отож задзвонив дзвоник, і ми всі зібралися в маленькій вітальні, де звичайно просиджує леді Кроулі, друга дружина сера Пітта і мати моїх учениць. Вона дочка торговця залізними товарами, і вважалося, що вона вигідно вийшла заміж. Видно, що колись вона була вродлива. І очі в неї вічно сльозяться, наче вона оплакує свою втрачену вроду, бо тепер вона зів'яла, схудла, згорблена і, мабуть, не вмів постояти за себе. її пасинок, містер Кроулі, теж був у вітальні, вбраний, мов на парад, набундючений і поважний, І мов власник похоронної контори. Це блідий, худий, негарний мовчун з тонкими ногами й запалими грудьми. Бакени в нього кольору сіна, а чуб — кольору соломи. На вроду він — викапана мати, покійна леді Грізельда з шляхетного роду Бінкі, портрет якої висить над каміном.
"Це нова гувернантка, містере Кроулі,— сказала леді Кроулі, підходячи до мене й беручи мене за руку,— міс Шарп". "Ага",— мовив той, стріпнув головою і знову втупився в свою брошуру.
"Думаю, ви будете ласкаві до моїх дітей",— сказала леді Кроулі, глянувши на мене почервонілими, повними сліз очима.
"Певне, що буде, мамо",— втрутилася старша дівчинка, і я побачила відразу, що цієї жінки мені боятися нічого. "Обід подано, міледі!" — оголосив дворецький в чорному фраку й такому величезному білому жабо, що здавалося, ніби це один із тих плоєних комірів часів королеви Єлизавети, які зображені на портретах у залі.
Леді Кроулі сперлась на підставлену їй руку містера Кроулі й рушила попереду до їдальні, а я слідом повела своїх маленьких учениць. Сер Пітт уже був там із срібним дзбаном у руках,— він, мабуть, щойно прийшов з льоху. Він теж причепурився, тобто скинув гетри і вдяг на свої пухкі ноги чорні вовняні панчохи. Буфет був заставлений блискучим посудом — старовинними келихами, срібними й золотими, старовинними тацями й графинчиками, наче в магазині Рандела й Бріджа. На столі також усе було срібне, а обабіч буфета виструнчилися два руді лакеї в яскраво-зелених лівреях.
Містер Кроулі проказав довгу молитву, сер Пітт мовив "амінь", і лакеї зняли важкі срібні накривки.
"Що в нас сьогодні на обід, Бетсі?" — запитав баронет.
"Здається, юшка з баранини, сер Пітт",— відповіла леді Кроулі.
Mouton aux navets , — поважно додав дворецький (вимовляючи його як "мутонгонаві"),— на перше potage de mouton à l'Ecossaise2, a на гарнір pommes de terre au naturel і chou-fleur à l'eau"3 .
"Баранина є баранина, це завжди добра штука,— мовив сер Пітт.— А котрий це баран, Гороксе, і коли його зарізали?" "Один із чорноголових шотландських, сер Пітт, у четвер зарізаний".
"Хто що взяв?"-"Стел із Грязьбері взяв задню частину і дві ноги, сер Пітт, але сказав, що останній баран був надто молодий — самі кістки та вовна".
"Хочете potage, міс... е-е... міс Блант?" — звернувся до мене містер Кроулі.
"Чудесна шотландська юшка, небого,— додав сер Пітт,— хоч її й називають якось по-французькому".
"Мені здається, сер, що в порядному товаристві цю страву заведено називати так, як я її назвав",— бундючно сказав містер Кроулі.
І лакеї в яскраво-зелених лівреях почали розносити нам у глибоких срібних тарілках mouton aux navets. Потім-подали ель з водою, причому нам, молодим, налили його в маленькі чарки. Я не розуміюся на елі, але можу щиро сказати, що воліла б саму воду.
Поки ми розкошували за столом, баронетові спало на думку запитати, де ділися передні ноги.
"Мабуть, їх з'їли в челядні",— покірно відповіла міледі.
"Авжеж, міледі,— підтвердив Горокс,— але це вважайте все, що нам перепало".
Сер Пітт голосно зареготав і ще запитав Горокса: "А те чорне порося від кетської льохи, певне, стало вже дуже сите?" "Не те, щоб зовсім заплило салом",— поважно відповів дворецький, і сер Пітт знов зареготав, а з ним і мої учениці.
"Міс Кроулі, міс Роз Кроулі,— мовив містер Пітт,— мене дивує твій недоречний сміх".
"Дайте їй спокій, мілорде,— сказав сер Пітт,— у суботу ми поласуємо свіжиною.
Заріжте його в суботу вранці, Джоне Гороксе. Міс Шарп страшенно любить поросятину, еге ж, міс Шарп?"-Мабуть, оце й усе, що я запам'ятала з розмови за столом. Після обіду перед сером Піїтом поставили дзбан з окропом і графинчик, здається, з ромом. Містер Горокс налив мені і моїм ученицям по чарочці вина, а міледі цілий келих. Коли ми перейшли до вітальні, леді Кроулі витягла з шухляди якесь своє довжелезне плетиво, а дівчата заходилися грати в крібедж замацаною колодою карт. У нас горіла тільки одна свічка, зате у чудовому старовинному срібному свічнику.
Міледі ще кілька разів щось спитала мене, аби не мовчати, а далі мені залишились на вибір дві розваги: або том проповідей, або брошура про зернові закони, яку перед обідом читав містер Кроулі.
Так ми просиділи з годину, доки не почули, що хтось іде.
"Киньте карти, діти!— зляканим голосом сказала міледі.— Міс Шарп, покладіть на місце книжки містера Кроулі!"-І не встигли ми все прибрати, як до вітальні зайшов містер Кроулі.
"Отже, юні леді, вернімося до нашої вчорашньої теми,— заявив він.— Ви прочитаєте кожна по сторінці, щоб міс... е-е... міс Шорт послухала, що ви вмієте".
І нещасні дівчатка почали читати по складах довгу нудну проповідь, виголошену у Віфездській каплиці в Ліверпулі з нагоди заснування місії серед індіанського племені інкасо. Правда, веселий вечір?-О десятій годині служникам наказали покликати сера Пітта і всіх решту на спільну молитву. Сер Пітт з'явився перший трохи невпевненою ходою і дуже розчервонілий на виду; за ним прийшли дворецький, обидві яскраво-зелені лівреї, служник містера Кроулі, ще троє чоловіків, від яких дуже тхнуло конюшнею, і чотири жінки, причому я помітила, що одна з них дуже вичепурилась і, перше ніж бухнути на коліна, зміряла мене безмежно зневажливим поглядом.
Після того як містер Кроулі скінчив повчати нас і просторікувати, нам дали свічки, і ми розійшлися по своїх кімнатах. Потім мені не дозволили писати, як ти вже знаєш, моя люба Еміліє.
На добраніч! Цілую тисячу разів!-Субота. Вранці, о п'ятій, я чула, як кричало чорне порося. Роз і Вайолет показували мені його вчора, водили також до конюшні, до псарні й до садівника, що саме зривав на продаж садовину. Дівчатка почали канючити в нього гронці оранжерейного винограду, та він сказав, що сер Пітт порахував кожну ягідку і його виженуть, якщо хоч однієї бракуватиме. Милі дівчатка спіймали в загородці лоша й запропонували мені поїздити верхи, а тоді почали їздити самі, проте візник, лаючись на всі заставки, прогнав їх геть.