Джорджі без угаву вихваляв матері майора.
Я його люблю, мамо, бо він знає всяку всячину і не схожий на старого Віла, що завжди хвалиться і вживав такі довжелезні слова, правда? Хлопці в школі прозивають його "довгохвостий". Це я йому дав таке прізвисько! Правда, влучне? А Доб читає по-латинському, як по-англійському, ї по-французькому, і по-всякому. А коли ми гуляємо разом, він розповідав мені про тата й ніколи нічого не каже про себе, хоч я чув у діда, як полковник Баклер казав, що він один із найхоробріших офіцерів в армії і дуже відзначився. Дід страшенно здивувався і сказав: "Отой? А я гадав, що він і мухи не зачепить". Та я знаю, що зачепить, правда, мамо?-Еммі засміялась і подумала, що на це вже в майора, мабуть, вистачить відваги.
Якщо Джорджі з майором щиро заприязнилися, то між хлопцем і його дядьком, треба визнати, не було великої любові. Джордж узяв звичку надимати щоки, закладати руки в кишені жилета й казати: "Пожалься боже, не кажіть такого!" — так майстерно наслідуючи Джоза, що важко було втриматися від сміху. Під час обіду служники весело пирхали, коли хлопець, прохаючи дати йому щось, чого не було на столі, прибирав дядькову міну й казав його улюблену фразу. Навіть Доббін реготав, дивлячись, як Джордж передражнює свого дядька. Якби не Доббінові догани й не благання переляканої Емілії, малий шибеник перекривлював би Джоза просто в вічі. А шановний бенгалець, переслідуваний невиразним відчуттям, що хлопець вважає його за йолопа й бере на глум, дуже ніяковів у його присутності, а тому, звичайно, ще більше бундючився й величався. Коли наперед було відомо, що юний джентльмен прийде на Гілспай-стріт обідати зі своєю матір'ю, містер Седлі звичайно згадував про якесь побачення в клубі. Мабуть, ніхто не журився, що його не було вдома. В такі дні старого Седлі вмовляли вийти зі свого сховку нагорі, і в їдальні збиралося невеличке родинне товариство, до якого дуже часто приєднувався і майор Доббін. Він був ami de la maison : приятелем старого Седлі, Емілії і Джорджі та Джозовим порадником і помічником.
Для нас він однаково що в Мадрасі, так рідко ми його бачимо в себе в Кемберуелі,— сказала якось Доббінова сестра, міс Енн.
Ох, міс Енн, невже вам не спадало на думку, що майор не з вами мріяв одружитися?-Отже, Джозеф Седлі провадив життя в сповненому гідності неробстві, як і личило людині з його становищем. Звичайно, найперше він постарався стати членом "Східного клубу", де просиджував передобідній час у товаристві своїх індійських колег, де обідав і звідки приводив гостей на обід додому.
Емілія повинна була зустрічати й розважати тих джентльменів та їхніх дам. Від них вона довідувалася, коли Сміт стане радником; скільки сотень тисяч рупій привіз з собою до Англії Джонс; як фірма "Томпсон" у Лондоні відмовилась оплачувати векселі, видані на неї бомбейською фірмою "Томпсон, Кебаб і К°", і як усі вважають, що калькуттське відділення фірми теж має зазнати краху; як нерозважно — щоб не сказати більше— поводилась місіс Браун (дружина Брауна з нерегулярного Ахмеднагарського полку), що просиджувала з юним лейб-гвардійцем Суонкі до пізньої ночі на палубі й заблукала з ним, "коли вони каталися верхи під час зупинки на мисі Доброї Надії; як місіс Гардімен вивезла в Індію тринадцять своїх сестер, дочок сільського пастора, велебного Фелікса Крола, і видала заміж одинадцять з них, до того ж сімом знайшла дуже добру пару; як.
Горнбі лютує, що його дружина захотіла лишитись у Європі, і як Троттера призначено збирачем податків у Амерапурі. Ось такі або схожі на них розмови точилися на всіх проханих обідах. Усі говорили про те саме, в усіх був однаковий срібний посуд, скрізь подавали на стіл баранячі лопатки, варене індиче м'ясо і ео-trées. Про політику заходила мова після десерту, коли дами йшли нагору й балакали там про свої недуги та про своїх дітей.
І всюди бачимо те саме. Хіба дружини адвокатів не гуторять про виїзні сесії суду? Хіба військові дами не пліткують про полкові справи? Хіба дружини священиків же балакають про недільні ніколи і про те, хто кого заміняв? Хіба великосвітські леді не розмовляють про те вузьке коле осіб, до якого вони належать? То чому ж нашим індійським приятелям не провадити своїх розмов? Хоч я визнаю, що вони зовсім нецікаві для випадкових осіб, яки" інколи доводиться слухати їх.
Невдовзі Еммі завела візитну книжку й сама почала регулярно виїздити в кареті, відвідуючи леді Бладаєр, дружину генерал-майора бенгальської армії сера Роджера Бладаєра, кавалера ордена Лазні; леді Гаф, дружину сера Дж. Гафа, генерал-майора бомбейської армії; місіс Пайс, дружину директора Пайса, і т. д. Ми швидко звикаємо до змін у житті. Згадувану карету щодня подавали на Гілспай-стріт; згадуваний служник у ґудзиках вилазив на передок і зіскакував з нього, розносячи Еміліїні та Джозові візитні картки; у визначений час Еммі й карета вирушали до клубу, щоб забрати Джоза й вивезти його на свіже повітря, або ж у неї вмощували старого Седлі, й Еммі возила його на прогулянку в Ріджентс-парк.
Покоївка, карета, візитна книжка й паж у ґудзиках скоро стали для Емілії такими звичними, як раніше— скромні щоденні обов'язки в Бромитені. Вона пристосувалася до всього цього так само, як колись — до того, що тепер залишила. Якби доля призначила Емілії бути герцогинею, вона б і тоді виявилася на своєму місці.
Дами з Джозового кола одноголосно визнали, що вона досить приємна молода особа,— нічого особливого в ній нема, вона мила й таке інше.
Чоловікам, як завжди, подобалася щира привітність Емілії та її прості, але делікатні манери. Галантні чепуруни з Індії, які приїхали додому у відпустку,— вусаті, неймовірно видженджурені й обвішані ланцюжками молодики, що їздили в елегантних бричках, постійні відвідувачі театрів і пожильці вест-ендських готелів,— обожнювали місіс Осборн, радо кланялися їй, коли вона їхала Парком у кареті, і були потішені, коли їм випадала честь відвідати вранці Емілію. А одного разу майор Доббін застав tête-à-tête з Емілією самого лейб-гвардійця Суонкі, небезпечного юнака, найбільшого дженджика в цілій індійській армії, що перебував у відпустці: він дуже дотепно й красномовно змальовував їй полювання на кабанів. Після того він довго розповідав про одного проклятущого офіцера, що вічно товчеться в домі Джоза Седлі,— такого довготелесого, худого, підстаркуватого дивака, черствого сухаря, присутність якого просто дратує, коли людині хочеться поговорити з господинею.