Як самолюбець батько доводить до злиднів свою родину і часто руйнує її, так і самолюбець король руйнує свій народ і часто втягує його у віяну.
Приклади: Самолюбство Ахілла, як сказано в поета Гомера, завдало грекам великої шкоди — "Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв" (Гомер, "Іліада", 1, 2), Самолюбство покійного Наполеона Бонапарта призвело до численних воєн у Європі, а його самого — до загибелі на жалюгідному острові: на острові Святої Єлени в Атлантичному океані.
На цих прикладах ми бачимо, що треба рахуватися не тільки з своїми владними інтересами й шанолюбством, але й брати до уваги інтереси Інших людей.
Школа "Афіна", 24 квітня 1827".
Ви тільки подумайте, яке гарне письмо! І в такому віці він уже цитує грецького поета! — мовила захоплена мати.— О Вільяме,— додала вона, простягаючи йому яким скарбом винагородило мене небо в особі-цього хлопчика! Він — єдина втіха в моєму житті, і він такий подібний до... до того, що пішов від нас!-"Хіба я можу сердитись на неї за те, що вона йому вірна? — подумав Вільям.— Хіба я можу ревнувати до свого загиблого приятеля або нарікати, що таке серце, як в Емілії, здатне кохати тільки раз у житті? О Джордже, Джордже, як ти все ж таки не цінував цього скарбу!"-Такі думки зринули в його голові, коли він тримав за руку Емілію, що затулила хусточкою очі.
Любий мій друже,— мовила вона, стискаючи йому руку,— які ви завжди були добрі до мене! Стривайте, тато прокинувся. Ви підете завтра поглянути на Джорджі, правда?
— Завтра не можу,— відповів сердешний Доббін.— Я маю всілякі справи.
Він не хотів признаватися, що не був ще в батьків і в своєї любої сестри Енн,— я певен, що за таку байдужість кожен порядний читач дорікнув би майорові.
Незабаром він попрощався, залишивши свою адресу для Джоза, коли той приїде.
Отже, перший день на батьківщині був прожитий, і Доббін побачився з нею.
Коли майор повернувся до "Слотера", печена курка, звичайно, давно вже захолола — такою він і з'їв її на вечерю.
Знаючи, що вдома в них зарані лягають спати, і вважаючи, що немає потреби турбувати батьків так пізно, майор Доббін купив за півціни квиток до Геймаркетського театру — вистава давно вже почалася,— де, сподіваємося, приємно провів вечір.
Розділ LIX СТАРЕ ФОРТЕПІАНО
Відвідини майора Доббіна дуже схвилювали старого Джона Седлі. Того вечора дочка ніяк не могла навернути його до звичайних справ і розваг. Він усе порпався у своїх скриньках і шухлядах, розв'язував тремтячими руками пачки паперів і готував їх до приїзду Джоза. Папери свої він тримав у великому порядку: пачки зв'язаних і позшиваних рахунків, листування з повірниками й агентами, документи, які стосувалися винного проекту (що не вдався через якусь незрозумілу випадковість, хоч спочатку подавав великі надії), вугільного проекту (тільки нестача капіталу перешкодила йому стати одним із найуспішніших заходів, будь-коли пропонованих громадянству), проекту патентованого тартака з використанням тирси і т. д. і т. д. До пізньої ночі він готував усі ці документи, дибаючи з однієї кімнати до другої з миготливою свічкою в тремтячих руках. Ось папери про торгівлю вином, ось про тирсу, ось про вугілля, ось листи в Калькутту й Мадрас і відповіді на них від майора Доббіна, кавалера ордена Лазні, та містера Джозефа Седлі.
У мене, Еммі, він не знайде ніякого неладу,— сказав старий джентльмен.
Емілія всміхнулася.
Не думаю, що Джоз захоче переглядати ці папери, тату,— мовила вона.
Ти нічого не тямиш у торгових справах, голубко,— відповів старий, поважно хитаючи головою.
Треба визнати, що тут Еммі була цілковитою невіглас-кою,— шкода тільки, що деякі люди аж надто добре на них розуміються.
Розіклавши свої нікому не потрібні папірці на столику, старий Седлі дбайливо накрив їх чистою строкатою хусткою (з тих, що їх подарував майор Доббін) і суворо наказав служниці й господині не чіпати тих документів, бо вони приготовані до завтрашнього приїзду містера Джозефа Седлі.
Містера Джозефа Седлі, урядовця бенгальського від-ділу достойної Ост-Індської компанії.
Другого ранку Емілія застала батька на ногах мало не з досвітку: він був ще схвильованіший, ще кволіший, руки й ноги в нього трусилися ще дужче.
Я майже не спав, Еммі,— сказав він.— Усе думав про свою бідолашну Бетсі. Якби вона була жива, то знов-покаталася б у Джозовій кареті. Колись вона мала свій власний екіпаж, і він їй дуже личив!-На очах у нього виступили сльози й покотилися по зморщених щоках. Емілія витерла їх, поцілувала батька, зав'язала йому гарним бантом хустку на шиї і приколола шпилькою, найкраще його жабо. В ньому і в святковому чорному костюмі старий і сидів з шостої години ранку, чекаючи на приїзд свого сина.
На головній вулиці в Саутгемптоні є кілька розкішних кравецьких майстерень, де в чудових дзеркальних вітринах висять пишні жилети на кожен смак — шовкові, оксамитові, золоті й червоні, а також виставлені малюнки наймодніших фасонів, на яких блискучі джентльмени з моноклями тримають за руку маленьких кучерявих хлопчиків з непомірно великими очима й пускають бісики жінкам в амазонках, що гарцюють на конях під статуєю Ахілла біля Епслі-гауса. Хоч Джоз і призапасив собі кілька чудових жилетів — найкращих з усіх, які можна було знайти в Калькутті,— він вважав, що цього для столиці замало, а тому вибрав на тих вітринах ще два таких убори: малиновий атласний, вишитий золотими метеликами, і чорно-червоний з оксамитової шотландки з білою облямівкою і виложистим коміром.
Додавши до них розкішний синій атласний шарф і золоту брошку у формі ворітець з п'яти поперечок, через які перестрибує вершник з рожевої емалі, Джоз вирішив, що тепер може гідно в'їхати до Лондона. Колишній сором'язливий Джоз, що вічно червонів і бентежився, тепер уже відвертіше й сміливіше утверджував свою непересічну особистість.
Я не боюся визнати,— казав Седлі Ватерлооський своїм друзям,— що люблю гарно вдягтися.
І хоч Джоз трохи ніяковів, коли дами дивилися на нього на бенкетах у губернаторському будинку, хоч він червонів і засоромлено відвертався під їхніми поглядами, але він уникав жінок головним чином тому, що боявся, як би вони часом не почали освідчуватися йому в коханні, бо відчував відразу до шлюбу. Проте мені казали, що в цілій Калькутті не було другого такого чепуруна, як Седлі Ватерлооський: він влаштовував найбучніші парубоцькі обіди, мав найрозкішніше в місті срібло і найкращий виїзд.