Ми з ним дуже нечемно повелися,— сказала Еммі, почервонівши.— Я... я зовсім про нього забула.
Авжеж, забула! — вигукнув Осборн, не перестаючи сміятися.— Не можна ж весь час думати про капітана Доббіна, Еміліє. Правда, міс Шари?-Крім того випадку, коли він за обідом перекинув келих з вином,— зарозуміло відповіла Ребека й тріпнула головою.— Мене капітан Доббін ніколи ані на крихту не цікавив.
Дуже добре, міс Шарп, я йому так і скажу,— мовив Осборн.
Ребека Шарп відчувала недовіру й ненависть до лейтенанта, хоч той і гадки не мав, що збудив у неї такі почуття.
"Він таки збиткується з мене,— подумала вона.— Може, він глузував з мене при Джозефі? Може, налякав його? Може, той не прийде?" У неї аж в очах потемніло і тривожно забилося серце.
— Вам аби жартувати,— мовила вона, всміхаючись якомога невинніше.— Що ж, жартуйте на здоров'я, містере Джордже, мене немає кому захистити.
І Ребека вийшла з кімнати, а коли ще й Емілія докірливо глянула на нього, Джордж відчув, що повівся не по-чоловічому, образивши без потреби беззахисну істоту.
Ти занадто добра, Еміліє,— сказав він.— Ти не знаєш світу, а я знаю. І твоя товаришка, міс Шарп, повинна розуміти, де її місце.
Ти вважаєш, що Джоз не...
Слово честі, кохана, я не знаю. Може, так, а може, й ні. Я за нього не думаю. Я тільки знаю, що він страшенно дурний, хвалькуватий і вчора ввечері осоромив мою любу дівчинку. "Ясочко моя", ха-ха-ха! — Він знов зареготав і перекривив Джоза так смішно, що Емілія також засміялася.
Того дня Джоз не приїхав. Та Емілія не розгубилася: мала інтриганка послала свого пажа і помічника Самбо на квартиру Джозефа нагадати про обіцяну книжку і спитати, як він себе почуває. Джозів служник відповів йому, що господар лежить хворий і що в нього саме сидить лікар. "Джоз напевне прийде завтра",— подумала Емілія, але й словом не натякнула про це Ребеці, та й міс Шарп навіть не згадала про нього цілий вечір.
Проте другого дня, коли дівчата сиділи на канапі, вдаючи, що дуже зайняті — пишуть листи або читають романи,— до кімнати зайшов Самбо, як завжди, чарівно поблискуючи зубами, з пакунком під пахвою та запискою на таці, й звернувся до Емілії:-Вам записка від містера Джоза.
Як же тремтіла Емілія, розгортаючи ту записку! В ній писалося ось що:-"Люба Еміліє!-Посилаю тобі "Сирітку в лісі". Вчора я був дуже хворий і не міг прийти. А сьогодні їду в Челтнем. Будь ласка, якщо тобі не важко, вибачся перед доброю міс Шарп за мою поведінку у Воксголі, попроси її, хай не гнівається, на мене й забуде все, що я, захопившись, набалакав під час тієї невдалої вечері. Як тільки я одужаю,— бо здоров'я моє дуже похитнулося,— то поїду на кілька місяців у Шотландію.
Відданий тобі-Джоз Седлі"-Це був смертний вирок. Усьому кінець. Емілія не зважувалась глянути на бліде обличчя Ребеки і її палючі очі, тільки впустила їй на коліна записку, встала, піднялась нагору до своєї кімнати й там дала волю сльозам.
Економка Бленкінсоп прийшла потішити свою молоду господиню; Емілія довірливо виплакалася в неї на плечі, і їй стало трохи легше.
Не журіться, панночко. Я не хотіла вам казати, але. ніхто з нас у домі її не любить, хіба що спершу вона подобалась нам. Я бачила на власні очі, як вона читала листи вашої матері. Піннер каже, що вона завжди порпається у вашій скриньці з прикрасами, у ваших шухлядах і взагалі в усіх шухлядах і навіть сховала у свою валізку вашу білу стрічку.
Я сама їй дала, сама! — заперечила Емілія.
Але це не змінило думки місіс Бленкінсоп про Ребеку Шарп.
Я, коли хочеш знати, Піннер, не вірю цим гувернанткам,— сказала вона покоївці.— Корчать із себе леді, а платню мають не більшу, ніж ти чи я.
Тепер кожному в домі, крім сердешної Емілії, стало ясно, що Ребека повинна виїхати, і всі — господарі й челядь (знову ж таки за одним винятком) —погоджувалися, що вона повинна виїхати якнайшвидше. Наша добра дитина перебрала всі шухляди, шафи, торбинки й скриньки зі своїми скарбами, оглянула всі сукні, хустки, прикраси, банти, мережива, шовкові панчохи і дрібнички, вибираючи то те, то інше, щоб якнайбільше всього подарувати Ребеці. Потім пішла до батька, щедрого британського купця, який обіцяв подарувати їй стільки гіней, скільки вона мала років, і попросила, щоб він віддав ті гроші любій Ребеці, бо тій вони потрібні, а вона має все . Емілія навіть стягла контрибуцію з Джорджа Осборна, і той дуже радо (як і всі молоді військові, він мав щедру натуру) пішов на Бонд-стріт і вибрав найкращий капелюшок та найелегантніший спенсер, які тільки можна було там купити.
— Це тобі подарунок від Джорджа, люба Ребеко,— сказала Емілія, милуючись коробкою, де лежали ці скарби — І який у нього гарний смак! Тут уже з ним ніхто не може І зрівнятися. — Ніхто,— погодилась Ребека.— Я йому дуже вдячна.— A сама подумала: "Це через Джорджа Осборна я не вийшла тепер заміж". І запалала до нього відповідними почуттями.
В дорогу Ребека збиралася дуже спокійно і взяла всі подарунки любої Емілії, поманіжившись рівно стільки, скільки годилося. Вона, звичайно, заприсяглася, що довіку буде вдячна місіс Седлі, але не дуже накидалася цій добрій жінці, що була збентежена і явно хотіла уникнути гості. Вона поцілувала в руку містера Седлі, коли той давав їй гаманець, і попросила дозволу надалі вважати його своїм добрим другом і захисником. І так розчулила старого, що він хотів був виписати їй чек ще на двадцять фунтів, але вчасно стримав свої почуття: внизу чекала карета, щоб везти його на проханий обід, тому він заквапився і сказав на прощання:-Хай вас бог благословить, голубко, неодмінно заходьте до нас, коли будете в місті... До резиденції лорд-мера, Джеймсе!-Настав час прощатися і з міс Емілією, але на цю картину я маю намір опустити завісу. Та після сцени, в якій одна дійова особа переживала щиро, а друга чудово грала свою роль, після сцени, в якій було все — і ніжні обійми, і гіркі сльози, і пляшечка з нюхальною сіллю, і трохи щирого зворушення, Ребека й Емілія розлучилися, і перша заприсяглася любити свою товаришку вічно.
Розділ VII
КРОУЛІ З КОРОЛЕВИНОГО КРОУЛІ
Серед найшановніших прізвищ на літеру "К", вміщених у "Придворному календарі" за 18... рік, є й прізвище Кроулі: Сер Пітт, баронет, проживає в Лондоні, на Грейт-Гонт-стріт, і в маєтку Королевине Кроулі, Гемпшір. Це шановне прізвище протягом багатьох років постійно фігурувало також у парламентському списку разом з прізвищами багатьох інших, таких самих шановних джентльменів, що свого часу представляли цю округу.