Тим часом прибула карета, і майор не захотів довше чекати.
Якби він був англійським аристократом, що подорожує задля своєї втіхи, або газетним кур'єром, що везе термітові депеші (з урядовими паперами звичайно так не поспішають), то й тоді не міг би їхати швидше. Форейтори були вражені щедрими чайовими, які він їм роздавав. Якою щасливою і зеленою здавалася земля, що нею карета мчала від одного шляхового стовпа до другого, через чистенькі містечка, де господарі садиб усміхались і кланялися йому; повз чепурні придорожні заїзди, де вивіски були почеплені на берестах, а коні й візники заспокоювали спрагу під візерунчастою тінню дерев; повз старовинні замки й парки; повз скромні селянські будиночки, що стислися навколо сірих церков. Ох, цей милий, привітний англійський краєвид! Що в світі може зрівнятися з ним? Мандрівника, що повертається додому, він зустрічає так ласкаво, немов тисне вам привітно руку, коли ви їдете повз нього. Проте майор Доббін промчав від Саутгемптона до Лондона, майже нічого не помітивши, крім шляхових стовпів. Йому, бачите, кортіло якнайшвидше зустрітися з батьками в Кемберуелі!-Він навіть шкодував того часу, який довелося згаяти, щоб доїхати з Пікаділлі до його колишнього пристановища в "Слотері", куди він подався за давньою звичкою.
Минули довгі роки відтоді, як він побував там востаннє, відтоді, як вони з Джорджем, ще молодими людьми, бенкетували й розважалися там. Тепер Доббін був старим парубком. Волосся в нього за цей час посивіло, багато його пристрастей і молодих почуттів вичахло. Та ось на порозі стоїть той самий офіціант, у такому самому засмальцьованому чорному костюмі, з таким самим подвійним підборіддям і відвислими щоками, з тією самою низкою брелоків на ланцюжку від годинника; він, як колись, забряжчав монетами й зустрів майора так, ніби не бачив його лише тиждень.
Віднесіть майорові речі в двадцять третій номер — це його Кімната,— мовив Джон, не виявляючи ніякісінького подиву.— На обід вам, мабуть, спекти курку? Ви не жонаті? А казали, що ви одружилися,— тут був один лікар-шотландець з вашого полку. Ні, це казав каштан Гембі з тридцять третього, що квартирував з *** полком в Індії. Принести гарячої води? Чого ви приїхали в поштовій кареті, хіба пасажирською погано їхати?-З цими словами вірний служник, який знав і пам'ятав кожного офіцера, що зупинявся там, і для якого десять років були як один день, повів Доббіна до його колишньої кімнати, де лежав той самий килим, ще дужче витертий, стояло скромне, але охайне ліжко з цупким запиналом та інші давні меблі, оббиті збляклим ситцем,— усе те, що Доббін пам'ятав з часів своєї молодості.
Він згадав, як напередодні шлюбу Джордж ходив з кутка в куток у цій кімнаті, кусав нігті і божився, що батько повинен схаменутися, а якщо ні, то йому, Джорджеві, байдуже. Майорові здавалося, що ось-ось грюкнуть двері його кімнати і сам Джордж...
А ви не помолодшали,— мовив Джон, спокійно розглядаючи свого давнього знайомого. Доббін засміявся. Десять років і лихоманка не роблять людяну молодшою, Джоне,— сказав він.— Це ви завжди молоді... тобто ні, завжди старі.
А що сталося з удовою капітана Осборна? — запитав Джон.— Гарний був хлопець.
Господи, як він любив тринькати гроші! Він більше до нас не приходив, відколи поїхав звідси брати шлюб. І досі винен мені три фунти. Ось у мене записано, гляньте: "Десятого квітня тисяча вісімсот п'ятнадцятого року, капітан Осборн, три фунти". Цікаво, чи його батько заплатив би мені за нього?-І Джон витяг ту саму книжечку з сап'яновими палітурками, де записав капітанів борг і де на збляклому засмальцьованому аркушику той запис зберігся разом з іншими незугарно надряпаними нотатками, що стосувалися колишніх постійних відвідувачів готелю.
Провівши свого гостя до кімнати, Джон незворушно пішов собі геть. А майор Доббін, червоніючи і в думках кепкуючи з власної дурості, вибрав із своїх цивільних костюмів найошатніший, той, що йому найбільше личив, і засміявся, розглядаючи в тьмяному люстерку на туалетному столику своє жовто-зелене обличчя й сивий чуб.
"Я радий, що старий Джон не забув мене,— подумав він.— Певне, й вона мене впізнає".
І він вийшов з готелю й сягнистим кроком подався в Бромптон.
Кожна дрібниця останньої зустрічі з Емілією воскресала в пам'яті цього відданого чоловіка, коли він ішов до її будинку. Арка і статуя Ахілла були збудовані вже після того, як він востаннє бачив Пікаділлі, сотні змін сталися там за цей час, але його око їх майже не помічало. Доббін захвилювався, коли з Бромптона звернув у провулок — знайомий провулок, що виходив на вулицю, де вона мешкала. Одружується вона чи ні? Якщо він зустріне її з хлопчиком... боже, що тоді робити? Він побачив якусь жінку, що йшла йому назустріч з дитиною років п'яти,— може, це вона? Доббін затремтів на саму думку про це.
Добравшись нарешті до будинку, де мешкала Емілія, він ухопився рукою за хвіртку і завмер. Він чув, як калатало в нього серце. "Хоч що там я застану, хай благословить її господь! — подумав він.— Та що дарма гадати, може, вона виїхала звідси",— сказав він сам до себе й зайшов у хвіртку.
Вікно у вітальні, де звичайно сиділа Емілія, було відчинене, але там нікого не було. Майорові здалося, що він упізнав фортепіано й картину над ним, ту саму, що й колись, і він знов захвилювався. На дверях і досі висіла мідна дощечка з прізвищем містера Клепа і молоточок, яким Доббін і повідомив про свій прихід.
На стук вийшла моторна дівчина років шістнадцяти з блискучими очима й рум'яними, щоками і вражено глянула на майора, що прихилився до невеличкого ганку.
Він був білий, мов привид, і насилу видушив із себе:-Тут мешкає місіс Осборн?-Якусь мить дівчина ще пильно дивилася на нього, тоді й сама зблідла і вигукнула:-Боже мій, та це ж майор Доббін! — Вона простягла йому обидві руки.— Хіба ви не пам'ятаєте мене? Я прозивала вас "майором Цукерком".
У відповідь на це майор схопив дівчину в обійми й поцілував,— я певен, що так він повівся вперше в житті. Дівчина заверещала, засміялася й щосили загукала:-Ma! Та!-Шановні батьки, що стежили за майором з віконця своєї охайної кухні, зійшли вниз і неабияк здивувалися, побачивши дочку в обіймах якогось високого чоловіка, вбраного в синій фрак і білі парусинові штани.