Молодий Бедуїн Сендс, на той час елегантний денді й мандрівник до східних країн, керував виставою. Тоді мандрівників до східних країн дуже шанували, і відважний Бедуїн, який видав in quarto / В четвертину аркуша (лат../ опис своєї подорожі й прожив кілька місяців у наметі, був помітною постаттю. В тій книжці було вміщено кілька портретів Сендса в різних східних уборах, з'являвся він усюди в супроводі чорного служника, дуже неприємного на вигляд,— одне слово, був другим Бріаном де Буа Гільбером. Бедуїна, його убори й чорного служника зустріли в Гонт-гаусі захоплено, як дуже коштовний набуток.
Бедуїн відкрив першу шараду. Турецький офіцер із велетенським султаном з пір'я (вважалося, що й досі існують яничари і феска ще не витіснила старовинного, величного головного убору правовірних) розлігся на канапі, вдаючи, що пускає дим з кальяну, в якому, проте, з поваги до дам, чадила тільки пахуча свічечка.
Турецький вельможа позіхає, всіляко показуючи, що він нудиться й байдикує. Він плескає в долоні, і з'являється нубієць Месрур з браслетами на голих руках, з ятаганами та всілякими східними оздобами — жилавий, високий і бридкий. Він шанобливо вітає свого агу.
Присутні тремтять з жаху й захвату. Дами перешіптуються. Цього чорного раба Бедуїнові дав один єгипетський паша за три десятки пляшок мараскіна. Він зашив у мішки й покидав у Ніл десь стільки ж одалісок.
Введи торговця невільниками,— каже турецький ласолюб і махає рукою.
Месрур вводить торговця невільниками перед очі своєму панові; з ним заходить закутана жінка. Торговець зриває з неї запинало. Це місіс Вінкворт (у дівоцтві Авессалом), чорноока красуня з буйними косами. Вона в розкішному східному костюмі, її чорні кучері заплетені в коси, унизані самоцвітами, вбрання виблискує золотими піастрами. Зранку магометанин каже, що він зачарований її вродою. Дівчина падав перед ним навколішки і благає відпустити її додому в рідні гори, де закоханий черкес і досі сумує за своєю Зулейкою. Ті благання не зворушують черствого Гасана. Він регоче, коли дівчина згадує про свого коханого. Зулейка затуляє обличчя руками й опускається на підлогу в позі найчарівнішого розпачу. Здається, їй уже немає на що сподіватися, аж ось... аж ось з'являється Кизляр-ага.
Кизляр-ага приносить листа від султана. Гасан прикладає до лоба грізний фірман.
Його охоплює смертельний страх, а на виду в негра (це знов Месрур в іншому костюмі) проступає зловтіха.
Згляньтеся! Згляньтеся! — кричить паша, а Кизляр-ага, страхітливо вищиривши зуби, витягає шовкову-мотузку.
Завіса спадає тієї миті, коли він уже ладнається вжити ту страшну зброю. Гасан з-за сцени виголошує:-Перші два склади!-Місіс Родон Кроулі, що теж має виступати в шарадах, підходить до місіс Вінкворт і починає вихваляти вишуканість і красу її вбрання.
Починається друга частина шаради. Знову сцена зі східного життя. Гасан, уже в іншому вбранні, сидить у ніж-пій позі біля Зулейки, що цілком змирилася з ним.
Кизляр-ага став покірним чорним рабом. Сходить сонце в пустелі; турки звертають обличчя на схід і вклоняються до землі. Верблюдів немає під рукою, тому оркестр весело і рає "Бредуть піском верблюди". На сцені з'являється велетенська голова єгиптянина. Вона вміє співати і, на подив східних мандрівників, виконує смішну пісеньку, яку написав містер Вог. Східні мандрівники йдуть у танець, як Папагено й мавританський король у "Чарівній флейті".
Останні два склади! — горлає голова. Розігрується остання дія. Тепер це грецьке шатро. На ложі відпочиває великий, дужий чоловік. Над ним висять шолом і щит.
Тепер вони вже не потрібні. Іліон упав. Іфі-генія вбита. Кассандра полонена і перебуває десь у його внутрішніх покоях. Володар мужів, "анакс андрон" (це полковник Кроулі, який насправді не має уявлення ні про пограбування Іліона, ні про полон Кассандри), спить у своїй спочивальні в Аргосі. Світильник кидає на стіну велику тремтливу тінь заснулого героя, троянський меч і щит поблискують у мерехтливому світлі. Оркестр грає врочисту мелодію з "Дон Жуана" перед появою статуї командора.
У шатро входить навшпиньки блідий Егіст. Чиє то лихе обличчя зловісно стежить за ним з-за запинала? Егіст підносить кинджал, щоб ударити ним сонного, який повертається па ліжку, ніби навмисне підставляючи йому широкі груди. Та він не може вбити шляхетного ватажка | вві сні. Клітемнестра, мов привид, прохоплюється до спочивальні,— її білі руки оголені, золотаве волосся розсипане по плечах, обличчя смертельно бліде, а очі світяться такою страшною посмішкою, що в глядачів серце стискається з ляку.
Тремтіння перебігає по залі.
Господи! — каже хтось.— Та це місіс Родон Кроулі! Зневажливим порухом вона вихоплює в Егіста кинджал і підступає до ліжка. Вістря блищить у неї над головою в непевному світлі, вона... враз світильник гасне, чути стогін — і все поглинає пітьма. Темрява й сама сцена налякали глядачів. Ребека зіграла І свою роль так добре, з такою страхітливою переконливістю, що всі заніміли. Аж ось знов спалахнуло світло, І і в залі знялася буря захвату.
Браво, браво! — горував над усіма різкий голос старого Стайна.— Хай йому біс, вона й" справді здатна таке-встругнути! — додав він крізь зуби.
Режисера! Клітемнестру! — вигукувала зала. Агамемнон не міг показатися в своїй класичній туніці,-він стояв на задньому плані з Егістом та іншими виконавцями коротенької вистави. Містер Бедуїн вивів наперед Зулейку й Клітемнестру. Одна велика особа захотіла, щоб її відрекомендували чарівній Клітемнестрі.
Ну як? Проштрикнули його кинджалом? Тепер можна вийти заміж за когось іншого, правда ж?— вдало пожартував його королівська величність.
Місіс Родон Кроулі була незрівнянна в своїй ролі,— мовив лорд Стайн.
Ребека засміялася, зухвало й радісно блиснула на нього очима і зробила найчарівніший реверанс з усіх, які будь-коли хто бачив.
Служники внесли таці з різноманітними прохолодними напоями, а виконавці зникли, щоб підготуватися до другої шаради.
Три склади цієї шаради показано в пантомімі, і розіграно їх так.
Перший склад. Полковник Родон Кроулі, кавалер ордена Лазні, в крислатому капелюсі, в довгому плащі, з палицею і з ліхтарем, взятим у стайні, проходить сценою і щось вигукує, ніби сповіщає мешканців, котра година. У вікні нижнього поверху видно двох мандрівних торговців, що, мабуть, грають у крібедж і позіхають над картами на весь рот. До них заходить якийсь чоловік, схожий на коридорного з готелю (шановний Дж. Рінгвуд), що блискуче зіграв свою роль, і стягає з них чоботи. З'являється служниця (вельмишановний лорд Саутдаун) з двома свічками і грілкою. Служниця підіймається нагору гріє ліжко. Тією ж грілкою вона відбивається від надмірно люб'язних торговців. Служниця виходить.