Виявилось, що принесли: а) пачку (1 кг) гречки і пляшку горілки. Притому дешевої, якоїсь настоянки, та біс з нею. Згодиться!
— Голосуйте за нашого… — почали прибулі.
— А ще й пива у вашого... немає? — перебив їх рядовий виборець Петренко. — Що ж ваш кандидат такий бідний?
— Але він обіцяє... Якщо проголосуєте за нього... Оберете його в парламент, то він... Райське життя кожному влаштує...
— Не один обіцяв. От як створить нам рай, тоді й приходьте. — Рядовий виборець Петренко згріб скромний презент чергового кандидата в нардепи. — Не густо, та... Дарованому коневі в зуби не дивляться. Дідько з вами, хоч похмелюся, — і зачинив за собою двері, притискуючи до живота не так пакет з гречкою, як пляшку, що так заклично булькала.
— Ось так, — буркнув він на адресу недочитаної газети. — Ось вона, сувора реальність. А ви... На Канари, на Сейшели кандидати возять своїх виборців!.. А наші — кеге гречки і пляхенцію якоїсь настоянки!.. От вам і Кариби, Андорри та Емірати... — зітхнув, розкупорюючи пляшку. — Але будемо оптимістами, можна й з горла... Тобто, може, ще й доживемо, коли й нас повезуть на Канари канарить. Так сказать, фантастика нарешті стане реальністю...
ДРУЖИЛИ ДВА КЛОУНИ...
І завше ото жартували-шуткували. Один одного намагаючись у смішне загнати. Часто й збиткувалися — правда, без злості. (Де присутній щирий сміх, там злоби на буває). Теж один над одним. Гуморили, на ходу придумуючи хіба ж такі хохми!
Отож, були собі та були два клоуни, в однім цирку працювали. Одного звали Ась, другого — Ось (це їхні сценічні імена). І хто з них Ась, а хто Ось — спробуй розібратися, коли вони як близнюки. І за зовнішністю, і за складом душі. Обидва руді, обидва товстуни-коротуни, потішники-комедіанти і блазні хоч куди! На арену не виходили, а вибігали. Вилітали, як корки з пляшок — хлоп!.. І вже чудакують-гуморять, глядачів потішають своїми репризами. І самі задоволені аж-аж! Їхні клоунади завжди йщли на ха-ха!.. Тут вони, як коміки, були на висоті.
Оскільки ж веселощів їм нікуди було дівати, то охоче розігрували — поза ареною, звісно, — один одного. І хіба ж у такі комічні ситуації часом потрапляли! Аж самі чухалися. І — ніякої образи за розиграш у потерпілого. Чим дошкульніше вони розігрували один одного, тим міцнішою ставала їхня дружба. Бо придержувалися Ась і Ось рідкісного у наш час постулату: сміх облагороджує людину. Робить її... Ну, самі розумієте, ким. Ще кращою. Духовно багатшою, до хвороб та негараздів невразливою.
Бо ж людина від сміху й справді стає тільки кращою.
От поїхали вони якось у зарубіжне турне. У Німеччину. Ну, гастролі гастролями, а по тамтешніх магазинах теж треба побігати. Та ще в ті часи, коли в нас на товар — та ще путній — був стійкий дефіцит. Особливо на
початку дев’яностих. Минулого, ясна річ, століття.
Заглянули наші клоуни Ась та Ось в один-другий супермаркет. А там!.. Товарів — гарних і різних — хоч греблю гати! Ті товари, за якими у нас тоді — як ми ще жили в СРСР — черги та черги. Бувало простоїш півдня — це коли щось ходове "викинуть" — і часом ні з чим з магазину виходиш — не вистачило. Клятий дефіцит соціалістичного табору!
Тому друзі-клоуни в Німеччині отоварились, і, звісно, без будь-якої черги. Заходиш — купуй, як маєш за що. Вони заходили й купували. В тім числі придбали собі по парі черевиків. Класні такі черевики! Шик-модерн! Як кажуть, кльово і хіппово!
Радуються клоуни покупкам. Буде в чому в СРСР пофорсити.
І ось в готелі клоун Ась вирішив розіграти друга свого клоуна Ося. Як сверблячка тоді на нього напала, наче хто нашіптував йому: розіграй друга і розіграй! Така нагода. Він і розіграв. Як Оська заснув (а мешкали вони в одному номері), Аська, ледве дочекавшись цього моменту, зарані потішаючись і аж руки потираючи від задуманої хохми, поміняв взуття (вони мали ноги однакового розміру): у свою коробку поклав два праві черевики, а в Осьчину — два ліві.
Другодні вони поверталися додому. В літаку, як той вже летів вище хмар, прямуючи на батьківщину, Аська, згадавши за свій розиграш (от зараз буде потіха, ой буде!), почав удавано обурюватися:
— Чорт зна що дозволяють собі німці! А ще кажуть про них, що вони педанти й акуратисти. Що покупець для них чи не святий!
— А що таке? — стривожено Оська.
— Уявляєш, — розігруючи, "обурюється" Аська, — купили ми вчора черевики. Моднющі, класні взагалі, хіппові!
— Ага, купили. І моднющі, і класні, і хіппові! А що?
— А що виявилось? — входить у роль Аська. — Уявляєш... У моїй коробці виявилися два черевики, але — жах! — обидва праві.
— І в тебе два... однакових? — вражено вигукнув Оська. — Справді, німці чорті й що утнули! А ще, кажуть, акуратисти! Уявляєш, у моїй коробці теж виявилися два одинакові черевики. Тільки в тебе праві, а в мене — ліві. От німці сякі-розтакі! Я не знав, що в тебе два праві, тож поки ти спав, раненько збігав у магазин і свої два ліві поміняв на два різні...
Клоун Аська схопився в кріслі чи не з наміром бігти в магазин і собі міняти два праві черевики на різні, але згадавши, що він у літаку, який летить вище хмар курсом на батьківщину, впав у крісло — подумки кріпко-міцно себе лайнувши! Оце так розіграв друга, ладен був вигукнути, але...
Але стримався — сам винуватий, на кого гнівитися. Тільки ще раз до свого коробка заглянув, а там і справді два черевики, але обидва праві — що їх він сам собі й підіклав. Але ж хіба міг подумати, що друг тихцем гайне в магазин свої два ліві обмінювати!..
Так він і привіз додому черевики — моднющі, хіппові, клас-модерн,
але... Але обидва праві.
Тільки Оська звідтоді чомусь, як заявлявся у своїх моднющих черевиках, чомусь красномовно і чи не підозріло на друга позиркував.
Наче здогадувався про щось. А клоун Аська, так і не зізнавшись про свій невдалий розиграш, все ж потай радувався. Хоч і лишився без черевиків і збитки поніс, але ж і друга так класно розіграв, що той аж у магазин побіг міняти товар!
— Та гаразд, — загадково мовив Оська. — Будемо черевики носити по черзі: день я, день ти. Згода?
Звідтоді вони й носять черевики по черзі: день Аська, день Оська хіпує і дружба їхня від того тільки міцніла. Бо ж на гуморі замішана, а нічого міцнішого немає там, де є він — добродій Сміх!