Але тільки братко Васька поставив на шафі свого Гітлера (аби щоранку казати йому "Хайль Гітлер!.." та дивитися, як він викидає вгору руку), як бабуся підбігла, схопила ляльку і викинула її з балкону — із нашого десятого поверху! І нервово закурила свою жахливу цигаряку!
А внизу йшла одна громадянка і їй на голову упав дядечко Гітлер з добрим лицем. І щось з нею таке лучилося, що в неї, як вона заявила, настало якесь "помутнєніє".
Вийшовши з лікарні та громадянка подала на нас у суд, аби ми компенсували їй витрати за лікування і заплатили ще якісь моральні збитки за те "помутнєніє". Та щоб не кидалися "різними гітлерами" на голову.
А братко Васька заявив, що це бабусі Веклі треба переадресувати позов, бо це вона викинула а балкона ляльку фюрера, яка, між іншим, має велику художню цінність, а сам Гітлер — "з добрим лицем". Коли йому скажеш "Хайль Гітлер!", він вітається і підкидає вгору руку. І взагалі, заявив братко Васька, при Гітлерові був порядок. А бабуся парирувала:
"Щоб ти не діждався такого порядку!"
А тато нічого не сказав, бо дуже спішив до свого бізнесу, а мама — до народних цілителів, які обіцяють їй знайти еліксир вічної молодості.
І ще бабуся Векла сказала, що це у Васьки "помутнєніє", якщо він купує такі ляльки, бриє голову і з такими, як і сам бритоголовими, відзначає день народження фюрера!
Суд присудив нам компенсувати тій громадянці, у якої "помутєеніє", витрати на лікування — од того, що їй на голову кинули Гітлера.
А хіба Гітлер винуватий?
Мені дядечка Гітлера жалко. Він такий добрий-добрий, а його всі обижають. І бабуся його обзиває усякими нехорошими словами, якими у нашому дворі балакають нехороші дяді, коли п’ють із пляшок...
Братко Васька вимагає, аби бабуся Векла повернула йому ті гроші, що їх він заплатив за дядечка Гітлера з добрим лицем, інакше він подасть на бабусю в суд, адже дядечко Гітлер є великою художньою цінністю, а мистецтво вічне і воно ні при чім.
А татові в цю історію ніколи втручатися, бо він тільки й встигає займатися своїм бізнесом, а мамі народні цілителі все ніяк не знайдуть еліксир вічної молодості, а гроші з неї, як вона каже, "здорово луплять".
Прошу закликати до порядку нашу бабусю Веклу, яка курить свою смердючу цигаряку і заявляє, що "держе фронт", а насправді систематично і цілеспрямовано переслідує дядечка Гітлера з добрим лицем і не хоче, щоб він у нас був".
"А й справді, — подумали ми, читаючи вільний твір на вільну тему учениці 3 класу однієї з київських гімназій Олі М., — чого це якась баба Векла переслідує дядечка Гітлера — хіба вона не бачить, що він з добрим лицем і має велику художню цінність? Ще й з готовністю викидає вгору руку, коли вигукнеш "Хайль Гітлер!" Та ще й зважаючи на той факт, що при Гітлерові був порядок. Так і хочеться хутчій побігти до продавців сувенірів, які хоч і ховаються в підземелля, але все ж продають такі симпатичні ляльки, при вигляді яких так і хочеться виструнчитися, викинути вгору руку і гаркнути:
— Хайль Гітлер!!!
I ФАНТАСТИКА СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ...
"...То що ж це твориться в нашій славній Україні? Люди добрі, та допоки? Чи буде коли-небудь цьому край? Вже хомо сапієнса нашого, українського, хапають і серед білого дня!.. Рятунку немає. Як і закону, щоб його захистив. Обзивають нас якимось е-е... електоратом і виловлюють прямо на вулицях. Більше того, на квартири набіги влаштовують — з квартир забирають. За шкірку і... і — в літак. І чартерним рейсом тебе... Думаєте, у Трускавець чи в Миргород? В Бердянськ, зрештою, чи в Яремчу? Еге! Діждетесь! Не в Хмільник і навіть не на Південний берег Криму — це вже пройдений етап. В чужину пруть нашого брата-електората. Кого на Сейшели, кого на Багами, кого в Ніццу, а багатьох на Мальту, Кариби, Андорру, в Емірати до шейхів. Чи в Єгипет, у якийсь там Шарм Ель Шейх. Розкошуй в п’ятизіркових готелях, не кажучи вже про круїзи на океанських лайнерах. А тих, котрі за себе не можуть постояти, особливо беззахисних пенсіонерів, так і навколо світу примушують той... круїзити. Та й потім... І взагалі... Оці вибори президента... Депутатів. І ще кого там? Ну, розумію... Кожному хочеться побути президентом України. Чи хоча б походити в нардепах, защітніках трудящихся.
Але ж діватися вже нікуди від виборів. Кожен із кандидатів наймає літаки і чартерними рейсами людей у статусі електорату, не питаючи на те згоди, відправляє їх на той чи той світовий курорт. Аби вони лише тільки за нього на виборах голосували, аби лишень його президентом чи нардепом обрали. А кандидатів щороку реєструють як чи не по добрій сотні — від усіх не відіб’єшся, доводиться у різних там Єгиптах чи Туреччинах загорати чи туристом мандрувати. Ледве встигають орендовані кандидатами літаки на різні там Мальдіви розвозити населення України, чи то пак електорат. Виборців, одне слово. А плутанина яка виникає при цьому! Свавілля яке чиниться! Багатьох від сімей відривають, від дітей, а кого й від улюбленої роботи — правда, із збереженням заробітної плати. Навіть згоди того електорату не питають, куди його відправити позагорати. Може, чоловікові на Кіпр приспічило, а його — бац! — на Канари! А в нього вже ті Канари, приміром, у печінках сидять. Наканарився вже по зав’язку, на попередніх виборах. Іншому, навпаки, на Канари аж свербить, а його, бідолагу, прямцем у Сінгапур. І поскаржитись нікому. Я вже який рік не можу, наприклад, на Майорку потрапити, бо мене як не в Таїланд відправляють, то на Гаваї чи й на Цейлон закидають. Хоч і загорів до чорноти і див усіляких на сто років наперед надивився, але ж не там загорав, де хотів..."
— Мені б оце твої турботи, зараза! — буркнув рядовий виборець Петренко і далі не став читати газету. — Фантастика якась!..
Глянув на підзаголовок — справді фантастичне оповідання!
— Тю, дурний, а я читаю...
У двері подзвонили. Відчинив, бо не було чим і похмелитися. По той бік стояло троє: двоє чоловіків і жінка. Всі з торбегами.
— Здрасті, — заусміхалися натренованими посмішками, що годилися для трудящих. — Ми — довірені особи кандидата в народні депутати Обіцяйленка, який...
— Що приперли? — безцеремонно перебив їх рядовий виборець Петренко. — Тут голова після вчорашнього як не лусне...