Як старого дуба не нагнеш, так старого чоловіка не навчиш

Страница 5 из 5

Франко Иван

"Бийте до псів скажених, — скрикнув окомон, але в тій хвили грим­нули за другим разом козацькі ручниці і всі козаки впали на них з голими шаблями. Галас, крик, дим вистрилів, кров і ломіт галузя змішалися ув єдну дику гармонію — окомон стояв попереду, мов оглушений... "Тату, ходи з нами, тепер-єсь вільний, усі недоляшки погибли!" гукнув до нього Федір. Здригнувсь окомон на сей крик, кров му у серци закипіла. "Проклятє на тебе, проклятє та безголов’є на всіх вас!" крикнув він, як у сні.

І ще хвилю лютувала буря і замішане у яру, дим і пил закрили усьо, лиш стогнанє конаючих роздавалось серед шуму... по хвили дим щез, порох осівся, а на сцені не було і єдної живої душі, кромі тіл побитої панської служби. А сонце власне стояло на полудни і огненним оком гляділо на усьо... і тихо стало навкруги, лиш віддалець гомонів відголос козацької пісні.

VIII

Підіймись із могили, духу праведного сина

Волі святої, духу Кравченка — гетьмана, а дума

З моєї груди сильним голосом славу рознесе,

Наливайку, о тобі! Несись, моя думо, широко

По великому світ, нехай почують далеко

Славу руського роду, нехай дізнаються люде

Про богатирство козацьке, про битви і славні побіди.

І оце широко-далеко навкруги простяглось

Рівне, як степ, побереже Дніпра-Словутиці. Мов срібна,

Довга полоса, крутячись навкруги, розлялися води*.

[1873—1874]

* На цьому автограф уривається.