Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде!
Задля ясності
У розмові про двотомний Російсько–український словник Інституту мовознавства УРСР я не хотів ні применшувати певних досягнень наших мовознавців, ні заплющувати очі на хиби в їхній роботі, які завжди бувають, коли робиться велике діло. Мої конкретні зауваження про ті чи ті помилки в укладанні згаданого й раніш виданих словників, помилки, які визнають і самі мовознавці, мали на меті знайти спільний контакт між нами, письменниками, й укладачами словника, щоб домовитися в різних спірних питаннях. Це видно з самого заголовка статті й її змісту.
Невдовзі на мою статтю відгукнулися в "Літературній Україні" два автори: М. Пилинський, працівник Інституту мовознавства ("Підставно") чи ("безпідставно"), № 26) і перекладач Н. Фірсель ("Об'єктивно про суб'єктивне", №31). Я міг би тільки радіти, що мої виступи в пресі відразу знайшли відгук, бо це, очевидно, свідчить про своєчасність і актуальність тих питань, яких я торкався в останній і попередніх своїх статтях, коли б названі автори, сперечаючись зі мною, мали на оці тільки ту мету, що й я, – боротьбу за чистоту й культуру мови, – а тому не приписували в полемічному захваті не властивих мені тверджень і намірів.
М. Пилинський, підтримуючи мою вимогу тіснішого контакту між мовознавцями й літературною громадськістю, поминув увагою ті конкретні хиби в матеріалах до двотомного Російсько–українського словника, які я наводив у своїй статті, а натомість став шукати суб'єктивне, "смакове" в моїх зауваженнях про мову і перекладів журналу "Всесвіт" ("Літературна Україна", 1965). Що ж – і це добрий задум, якщо здійснювати його об'єктивно, виходячи з того, що написав інший автор. М. Пилинський заявляє: "У багатьох випадках письменник (цебто я. – Б. А. — Д.) покладається тільки на свої особисті смаки. Краще, мовляв, казати "поклав книжку на горішню полицю" замість "на верхню". Чому? Які підстави віддавати перевагу українським словам горішній – долішній перед верхній – нижній? А як тоді з козацьким Низом, Верхньою Хортицею, запоріжцем – низовиком?"
Мене передусім дивує, невже М. Пилинський не відчуває нюансової різниці між висловами "краще казати", які він наводить, ніби цитуючи мене, й "мабуть, краще написати", як то є насправді в моїй статті? Невже науковий працівник не розуміє, що, викинувши з моєї фрази слово мабуть, він надав їй тону імперативного припису замість того характеру припущення чи пропозиції, який вона досі мала? У жодній статті про мову я не вдавався до дидактичного, а тим більше менторського тону й не висловлював своєї думки як незаперечне твердження, крім таких явних помилок, як у перекладі Н. Фірселя, про що мова далі. У статті "Про те саме" я писав: "Оцінюючи певні явища як хибні, на мою думку, мені хочеться лише звернути увагу на те, що суперечить традиціям нашої класики й живої мови народу, а заразом змусити читача замислитись над словом, над слушністю вживання його в тому чи іншому контексті". Проте М. Пилинський запевняє, що "не можна, твердить (підкреслення моє. – Б. А. — Д.) Б. Антоненко–Давидович, говорити "товста книжка" – треба тільки "груба книжка", тимчасом як і цей вислів наведено в мене під тою самою рубрикою "мабуть, краще написати". Що це – полемічний засіб чи дивне нерозуміння того, що написано чорним по білому?
Звісно, є в українській мові слова горішній і верхній, і я, обстоюючи синонімічне багатство нашої мови, ніде й ніколи не заперечував права на існування ні цих прикметників, ні близьких до них прислівників, але в певних контекстах я вважаю за доцільне вживати саме одного, а не другого синоніма. Тут, безперечно, важить особистий смак або, інакше кажучи, чуття мови. Гадаю, що мій опонент не надаватиме переваги несмаку над смаком, браку чуття мови над наявністю його. Мені більше подобається "горішня полиця", а не верхня, тим‑то й раджу його нашим перекладачам. Питаєте, чому саме подобається? А тому, що на Україні здебільшого кажуть угорі, а не вверху, не кажуть верховище замість горище. Але є в нашій мові слова верховина, верх (наприклад, "на версі дерева"), є також вислів "моє зверху", отже, ніякий Антоненко–Давидович не скаже "горішній одяг" замість верхнього. Яка тоді потреба М. Пилинському тлумачити на свою вподобу мої слова, ба навіть патетично вигукувати: "А як тоді з козацьким Низом, Верхньою Хортицею, запоріжцем–низовиком?", – про що й мови не було в жодній моїй статті. Але щоб читачі не подумали, ніби я відбіг нормального глузду й стою за козацький Діл і запоріжця–долішника, мушу запевнити, що є й козацький Низ із запоріжцем–низовиком, і стоїть серед Дніпра, як і стояла завжди, Верхня Хортиця. Треба тільки, як кажуть у народі, дивитися – що й до чого.
Те саме можна сказати й про слова грубий – товстий. Мені більше подобається "груба книжка", а не товста. Чому? А тому, що так казали мої баби в Ромні й Недригайлові (цебто на Лівобережжі), та ще й досі так кажуть у народі навіть діти. У селі Кропивні на Житомирщині я натрапив у бібліотеці на таку сцену: приходить дівчинка й просить бібліотекарку: "Дайте для мого брата оту книжку про шпийонів". – "Як вона зветься?" – питає бібліотекарка. "Та я забула, отака грубенька книжка". Таки грубенька сказала, а не товстенька. А тим часом М. Пилинський пише: "Можливо, Борис Дмитрович призабув, що слово грубий у такому значенні – не властиве народній мові принаймні всієї Лівобережної України. Майже всі письменники (ми можемо назвати десятки імен) пишуть саме про товсті предмети, добираючи частіше інших синонімів (гладкий, огрядний, розгодований та ін.), коли йдеться про людей, а прикметник товстий "припасовували" саме до книжок". Отож, за М. Пилинським виходить, що слова грубий у такому значенні нема в народній мові. На мовний "смак і слова Б. Антоненка–Давидовича М. Пилинський може, розуміється, не зважати, а от до слів Б. Грінченка нашому мовознавцеві слід би придивитись пильніше, бо Б. Грінченко вживав прикметника грубий і до іменника книжка, й до інших предметів, хоч як того не хочеться моєму опонентові: "грубе дерево", "груба сорочка", – наводячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: "Деревце те не товстеє", "сорочка товста", навіть зима – "тоді саме була товста та люта" (див. Словник Б. Грінченка).