Російському вислову дом в три окна відповідає український – будинок на три вікна, а вислову дом в пять этажей – будинок на п'ять поверхів.
Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: "звівся ні на що".
Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вірити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, – а також на позначення переходу з одного стану в інший: "І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся" (С. Гулак–Артемовський).
Російські прийменники у та в мають між собою велику значеннєву різницю, наприклад: "У него собирались гости" і "В его словах чувствовалась уверенность". Між українськими прийменниками у та в нема ніякої різниці. Ми ставимо їх незалежно від змісту речення, а тільки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кінчається на голосну, треба ставити прийменник в ("Вона взяла в нього книжку"), якщо на приголосну – тоді у ("Він узяв у неї книжку").
Від – проти, на – проти
"Це ліки від усяких хвороб", – читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по–українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: "Ліки проти ревматизму" (Українсько–російський словник АН УРСР).
Прийменником проти користуються також для порівняння: "І стіл був багатий проти звичайного" (Л. Смілянський), – а також у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год: "Пізно світилося проти п'ятниці світло, як у великодню ніч" (М. Коцюбинський); "Та це сталося проти Нового року" (з живих уст); "Він не питав більше – куди й чого я піду проти ночі" (С. Скляренко).
Для, задля, на, про, під, до
"У кутку кімнати стояла шафа для одежі"; "Це тобі торбинка для книжок", – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: "стояла шафа на одежу", "торбинка на книжки". Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: "Не для пса ковбаса, не для кицьки сало" (М. Номис); "Цю шафу батько купив для мене" (з живих уст); "Для загального Добра" (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: "Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко" (з живих уст), "мішок на вугілля"; "одяг на свято" (Українсько–російський словник АН УРСР). Так само треба казати: "поштова скринька на листи й газети", "кошик на старі папери", "миска на борщ". Кажуть у народі ще: "мішок під жито", "одежа про свято й про будень", "книжка до читання".
Навіть призначення якоїсь дії передається в фольклорі прийменником на: "Не на те я, запоріжці, Гард розруйнувала, щоб степи ваші широкі та назад вертала" (історична пісня).
Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби – захворіти на що, а не чим: "Занедужав на кір", "Він заслаб на пропасницю" (Словник за редакцією А. Кримського); "Оце вже місяць хворію на очі".
Прийменники для й задля часто виступають як синоніми: "Для тебе сина породила" (Т. Шевченко); "Задля нього зробила" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Погляньте на руки мої: задля миру і щастя народів вони – здатні на труд і бої" (С. Олійник). Інколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонімом слів тому що, через те що: "Макар Іванович… брехав, що купив їх (брошури. – Б. А. — Д.) тільки задля їх дешевизни, маючи потребу в папері" (М. Коцюбинський).
По, за, з, на
Вище ми бачили, що прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше українська класична література й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в літературі, коли чуємо: по–моєму, по–твоєму, по–нашому, наприклад: "по–моєму, так не можна робити". Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: "На мою думку (або – на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити". Але не слід думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Ні, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: "По Савці свитка, по пану шапка" (прислів'я); "Видно пана по халявах" (прислів'я); "По своєму ліжку простягай ніжку" (прислів'я).
Прийменником по користуються на позначення місця руху: "Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці"; "Мені багато доводилось їздити по містах і селах України". Але неправильно кажуть: "Я живу по вулиці Леніна", – замість: "Я живу на вулиці Леніна".
У фразі "Він по походженню – українець" прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять: "Він за походженням – українець", – бо тут треба прийменника з: "Він із походження (або з роду чи родом) – українець". Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в на фразах: "Одягнений за останньою модою"; "Це зроблено за всіма вимогами науки", – то цього не можна сказати про такі фрази: "Він зробив це за наказом директора"; "За бажанням публіки концерт повторено"; тут слід сказати: "З наказу директора", "На бажання публіки". Вислів "одержати гроші за рахунком (чи за ордером)" – також неправильний, слід: "одержати гроші на рахунок (чи на ордер)". Коли треба вказати на привід, причину або підставу якоїсь дії, тоді краще вживати прийменника з або на: "Чи з доброї волі?" (О. Гончар); "Носили на його бажання дорогі страви" (М. Коцюбинський).
Принагідно слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по–українському цей вислів буде – з погляду: "з погляду марксизму" (Українсько–російський словник АН УРСР), "із цього погляду" (Російсько–український словник АН УРСР).
У декого часом виникає питання: як правильно сказати по–українському: пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по ("Ми ходили по гриби" – П. Воронько), якщо напрям руху – прийменник за ("Пливи, косо, тихо за водою, а я піду слідом за тобою". – Народна пісня; "Я йду по лікаря, бо хворому дуже тяжко", але "Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт").