Так чи отак?
"Усякі бувають дива. Так ідеш собі лісом, коли бачиш…" – читаємо в одному оповіданні. Усе ніби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної події чи явища, про що мовилося в першому, тоді слово так було б на своєму місці, як це бачимо в творі І. Нечуя–Левицького: "Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою". Якщо речення не являє собою логічного завершення щойно сказаного, а висловлює загальні міркування, звісно, пов'язані певною мірою з усім попереднім текстом, тоді краще послугуватися прислівником отак: "Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах" (Панас Мирний).
Ми спинились над цими двома словами, які, будучи дуже схожі одне з одним, мають, проте, різні нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в художній літературі й публіцистиці на фрази з початковим словом так замість отак, про яке ніби забули автори. Відбувається це, видимо, підо впливом російських зразків, де прислівник так в аналогічних фразах – дуже поширений: "Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали…"
Прислівник отак інколи буває синонімом слів наприклад, приміром, як це бачимо в першій фразі: "Усякі бувають дива. Наприклад (приміром), ідеш собі лісом…" Із цього видно, що й у наведеному на початку реченні більше пасувало б слово отак: "Отак ідеш собі лісом…", – тимчасом як у реченнях "Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в'їхали вже в ліс. Так, це був ліс" відчуваємо, що тут треба поставити тільки слово так.
Раптом, а що як, ану (ж)
Не завжди слушно ми користуємося прислівником раптом. Якщо в фразі "То цілий місяць не було його, а це вчора раптом приїхав" (із живих уст) цей – прислівник стоїть до речі, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: "Туди вона і глянути боїться: раптом побачить там когось із земляків".
Прислівник раптом, як і рівнозначні прислівники зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або наяву когось чи чогось: "Раптом усе затихло" (Леся Українка); "Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах" (М. Коцюбинський). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): "Піду я до Бондаренків – ану ж Петро вже приїхав" (із живих уст); "Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата – замкнена?" (з живих уст).
Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: "Вона й глянути боїться: ану (або – а що як) побачить там когось" .
Уперто чи наполегливо?
"Завод уперто працював далі, щоб учасно виконати почесне замовлення", – читаємо в одній газетній статті. У такому тексті прислівник уперто не підходить, бо він надає дієслову, якого стосується, неґативної функції, наприклад: "Барометр уперто показував "дощ", хоча в той день не капало навіть і сонце блищало часом крізь хмари" (М. Коцюбинський). У наведеній на початку фразі дієслово працювати вимагає прислівника з позитивним значенням; таким буде слово наполегливо.
Те саме можна сказати й про прикметники впертий і наполегливий: "Упертий, як свиня" (з живих уст); "Василь – людина наполеглива, трудовита" (О. Копиленко).
Щоденно, щодня, щодень, щоднини
Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашій класиці й сучасній українській літературі: "Я єсть той, який щоденно на будові, на посту" (П. Тичина); "Ходив я в садочок щодня виглядати" (Л Глібов); "Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий добрі ребра й серце розбиває" (Т. Шевченко); "Для величних будов Батьківщини, для майбутнього щастя – щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!" (Я. Шпорта).
Усі ці чотири слова мають однаковісіньке значення, хіба тільки з тою різницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленні, але далеко рідше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислівника щоденно, дарма що прикметник щоденний – дуже поширений: "Оце такий мій щоденний наїдок".
Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати – щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини.
ПРИЙМЕННИКИ
У (в) – до, в – на
Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: "Я поїхав у Київ" чи "Я поїхав до Києва", "Вихід у місто" чи "Вихід до міста"?
Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: "Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви" (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): "У Києві на риночку ой пив чумак горілочку" (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до – у (в): "Ми їздили на ярмарок у Косів" (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в):"Він ступив у сад" (Є. Гуцало) ; "Кидається у свою стихію" (О. Гончар); "Закрадається в серце острах" (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: "Уваливсь у хату" (П. Куліш); "Смерть зайшла до хати" (Д. Павличко).
Як сказано вище, прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: "у вівторок", "у п'ятницю", – або з іменником у місцевому відмінку, коли мовиться про місяці року: "у січні", "у липні". Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний.