Прикметник робітничий походить від іменника робітник і означає "пов'язаний із робітником, належний робітникові": "На мітинґ зібралась юрба робітнича" (М. Бажан); "Ото й почне розповідати про місто, про завод, про життя робітниче" (Д. Головко).
Трапляються випадки, коли обидва ці прикметники вживаються з одним іменником, залежно від того поняття, що ми надаємо їм: можна сказати робітничий одяг – цебто те вбрання, яке звичайно носять робітники, характерне для робітників, і робочий одяг – убрання, що ним користуються тільки під час роботи.
Складний і складаний
Щоб не помилятись у вживанні цих схожих слів – складний і складаний, як це часто доводиться спостерігати в мовленні, слід пам'ятати, що прикметник складний пов'язується з іменником складність, а складаний походить від дієслова складати; перший означає, що якась річ або явище – не прості, а становлять певну складність: "Складну ти задачу задала мені, – вже спокійніше відказав Бондар" (М. Чабанівський); цей прикметник, із наголосом на першому складі, має й друге значення, відповідне до російського складный, тобто "доброї будови тіла": "Її постать, повна, тілиста і разом складна, її свіже лице… все разом заворушилося в кількох дзеркалах" (І. Нечуй–Левицький).
Прикметник складаний указує на річ, яку можна складати: "Кулемет із трьома складаними ніжками" (з перекладу М. Пінчевського); "Поки чекали гостей, Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен, так званий кліпербот" (М. Трублаїні). Такий предмет, як кишеньковий ножик, може бути не тільки складаним, бо частини його складаються, а й складним, якщо в ньому є багато приладів, призначення котрих важко відразу збагнути.
Старий і давній
Іноді доводиться чути: "Ми з вами – старі приятелі", – хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: "Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили" (з живих уст).
Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара (чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрін тощо.
Тривкий і тривалий
Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? – постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалий означає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: "Знову настала тривала мовчанка" (В. Собко). Прикметник тривкий означає "міцний, сталий, такий, що не піддається змінам": "Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна" (Леся Українка).
Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла – тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.
Чисельний і численний, багаточисельний
Прикметники чисельний і численний часто плутають, ставлячи їх не там, де треба: "Цього разу збори були чисельні", "Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця".
Прикметник чисельний указує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливість тощо. Прикметник численний означає "наявний у великій кількості": "Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі" (А. Шиян); "Почалася система численних гірських хребтів" (О. Гончар); "… численні тріщини в'юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил" (І. Вільде).
Отже, в двох перших фразах треба було написати: "збори були численні", "велика чисельна різниця".
Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: "Мітинг був багаточисельний". Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: "Мітинг був численний". Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.
ДІЄСЛОВА
Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути
Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення — еш (-єш), — иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.
Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: "Зазнаю чужої сторони, яка вона є" (Марко Вовчок); "Ви є у нас від самого царя настановлені" (Г. Квітка–Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: "Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була" (П. Тичина); "Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок" (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я – учень V класу, ти мені – родич, він тобі – товариш, – залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: "Я єсть народ".
Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть – архаїчні. Форма суть трапляється в південно–західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: "Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси" (М. Вороний).
Давноминулий час і описова форма з словами було, бувало
В українській мові є два минулі часи – минулий і давноминулий. Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись: читав цю книжку; давноминулий час, який твориться з форм минулого часу відмінюваного дієслова й допоміжного дієслова бути, означає, що одна минула дія відбулась раніше від другої: "я читав був цю книжку, та забув її зміст"; "дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, і заборонив" (Марко Вовчок). Цією складеною формою давноминулого часу користуються й тоді, коли треба показати минулу перервану дію: "Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези" (Леся Українка).