Як скромне доповнення чи ілюстрацію до фактичних даних, що містяться в цьому свідченні Богакова, авт. дозволить собі навести тут декілька документально засвідчених висловлювань різних високопоставлених осіб — цитат із їхніх доповідей або протоколів нарад.
Розенберг: "їм, між іншим, гадається, ніби шлях до Німеччини — це щось таке, як шлях до Сибіру.
Я розумію, що, коли до країни привезено три з половиною мільйони людей, їх неможливо влаштувати з усіма вигодами. Що тисячі цих людей живуть у поганих умовах чи що їх погано годують — це само собою зрозуміло, і турбуватися тут нема чим... Але постає чисто ділове питання, і я припускаю, що гауляйтер Заукель уже говорив про нього чи ще говоритиме: цих людей зі сходу везуть до Німеччини, щоб вони тут працювали, і то по змозі продуктивніше. Це справа цілком природна. А щоб вони працювали продуктивно, їх, звичайно, не слід привозити на три чверті замерзлими й держати в строю по 10 годин; і треба давати їм стільки їсти, щоб у них лишалась якась сила..."
"Кожному керівникові господарства надано право карати сільськогосподарських робітників-поляків... Про такі випадки керівники підприємств не повинні звітувати ні перед якими органами влади.
Сільськогосподарських робітників-поляків слід по змозі ізолювати від німецького населення і розміщувати їх не в будинках, а в стайнях тощо. Ніяких сумнівів морального характеру тут не повинно бути".
Шпеєр: "У сучасному конвейерному виробництві робочі години мають бути ті самі щодня протягом місяця. Внаслідок повітряних нальотів трапляються перебої в постачанні деталями та матеріалами. Тому на заводах тривалість робочого дня коливалась від восьми до дванадцяти годин на день. За нашими даними, робочий тиждень становив від 60 до 64 годин".
Д-р Флекснер: "А який робочий день був у робітників із концтаборів ?"
Шпеєр: "Такий самий, як і в усіх інших. Бо робітники з концтаборів, як правило, становили тільки частину всіх робітників, і ця частина працювала не довше за решту".
Д-р Флекснер: "А чому так?"
Шпеєр: "СС вимагали, щоб робітники з концтаборів були зосереджені в одному цеху. Наглядали за роботою німецькі майстри та бригадири. Робочий день з виробничих міркувань мав бути такий, як на всьому підприємстві, бо виробництво, як відомо, мусить бути ритмічним".
Д-р Флекснер: "З двох документів, які я представлю вам у іншому зв'язку, неоднозначно випливає, що робітники з концтаборів як у збройовій та суднобудівній, так і в авіаційній промисловості працювали пересічно 60 годин на тиждень.
А чому, пане Шпеєр, біля заводів улаштовано спецтабори, так звані робочі табори?"
Шпеєр: "Ці табори влаштовано, щоб не ганяти робітників здалеку, щоб вони мали силу й охоту до праці". (Підкреслення авт.).
"Більшовизм — смертельний ворог націонал-соціалістич-ної Німеччини... Тому більшовицький солдат не має ніякого права на військову честь і на те, щоб до нього ставилися згідно з Женевською конвенцією... Треба, щоб почуття гордості й власної переваги німецького солдата, приставленого на варту до радянських військовополонених, повсякчас відчувала й широка громадськість... Тому наказую без вагання вживати найрішучіших заходів при найменших ознаках непокори, особливо щодо більшовицьких підбурювачів... Навіть з чисто дисциплінарних міркувань у поводженні з радянськими військовополоненими слід рішуче вдаватися до зброї".
"Армія повинна послідовно позбуватися всіх тих елементів серед військовополонених, яких є підстави вважати більшовицькими підбурювачами. Особливе становище в нашому поході на Схід вимагає і особливих заходів, які слід провадити рішуче, беручи відповідальність на себе й не ускладнюючи справи бюрократично-адміністративною тяганиною".
"Розстріл радянських військовополонених (служб, інстр.).
Випадки розстрілу радянських в/п чи їхньої наглої смерті з інших причин надалі не вважати надзвичайними; негайно повідомляти про них телефоном начальника варти нема потреби".
"Військовополонені, що виконують повноцінну роботу протягом цілого робочого дня, одержують таку платню:
нерадянські в/п —70 пф. на день радянські в/п —35 пф. на день".
"Мінімальний розмір платні становить:
для нерадянських в/п —20 пф. на день для радянських в/п —10 пф. на день".
Оскільки ми вже заходилися цитувати, то наведемо тут додатково ще один документ, що його невтомна Марія ван Дорн, яку дуже легко не те що підкупити, а власкавити чи то придобритись до неї за допомогою сигарет марки "Кемел" (без фільтра!), відшукала, розбираючи одну скриню Лені в зв'язку зі своїми намірами забрати Лені до себе в село. Йдеться про невідомий лист покійного Генріха Груйтена — лист, якого авт. не побоїться назвати ще одним зразком "конкретної поезії" з творчої спадщини цього дочасно загиблого юнака.
"Звітний розподіл — завдання чисто бухгалтерське. Його мета — з'ясувати, скільки приміщень, а насамперед, які з наявних житлових приміщень безумовно потрібні для розселення особового складу при суворо економічному використанні житлової площі (графа "номінальна місткість" плану експлуатації казарм). Як військова частина насправді використовуватиме житлові приміщення, надані їй у межах, визначених планом експлуатації,— це її справа. Крім належних за планом окремих службових приміщень, слід послідовно додавати кімнату за кімнатою, починаючи з найбільшої, поки не буде досягнуто сумарної площі, потрібної для розміщення всього особового складу. Кімнати, що виявилися зайвими при розміщенні особового складу за номінальною місткістю, тобто згідно з планом експлуатації, в звітному розподілі враховувати не слід. Кандидатські кімнати при офіцерських квартирах і призначені для унтер-офіцерів та солдатів приміщення при офіцерських клубах утримуються за рахунок внутрішнього бюджету частини, тому їх завжди слід показувати в обліку як зайняті.
В тому разі, коли належної за планом житлової площі бракує, а отже, казарми перенаселені, при визначенні коштів, потрібних на утримання казарм та придбання й амортизацію дрібного устаткування, слід ураховувати всі наявні приміщення. Таким чином, звітний розподіл площі провадиться тоді не за номінальною місткістю, зазначеною в плані експлуатації казарм, а за фактичною наявністю.