Марія (примушено посміхаючись). Чого ж так?
Середчук (хитро). Та так уже...
Ніна. Ну, як же він? Скучає дуже?
С е р е д ч у к. Та як же не скучать? Тюрма, понятное діло. Ну, просив книжок йому. Ви мені звиніть, я сьогодні трошки, знаєте... випив, хе-хе-хе. Не пив уже п'ятнадцять лєт: як жона померла, так запив, та от тепер. Що ж мені тепер? Все одно пропадать.
Ніна. Ну, чого ж пропадать?
Середчук. Ну, так как же. Був один син, і того якийсь падлєц, звиніть за вираженіє, запакував у тюрму. (Таємно, гнівно, пошепки до Марії). Просив сказать вам, що неодмінно єсть предатель серед вас. Його предали неодмінно. І просив вам особенно це сказать.
Марія. Що ж, у нього єсть які-небудь дані, що серед нас є предатель?
Середчук. Єсть, єсть. Він докопається.
Ніна (підходить до дверей, прислухається). Уже, здається, перерва? (Весело виходить).
М а р і я. А які саме дані, не казав?
Середчук. Не казав. Не можна було, тут же сидить сторожа. Дожився на старості літ, що з родним сином при салдатах бачиться треба, за рішотками. (Витирає сльози).
Марія. Нічого, його швидко випустять.
Середчук. То ж є серед вас страшні люди! Свого, свого взять і предать ворогам! Та такого... (Раптом схоплюється, з ненавистю, трясучись). Та такого... такого нада по куску різать, нада його... пошматувать, сукиного сина. Це ж Юда христопродавець, будь він проклят у всіх ділах своїх! (Зразу лякається, тихо). Звиніть мені, пожалуста. Ну, не можу ж я, не можу ніяк... Сидів оце у трактирі, балакав з знакомими, та як згадав, що він там оце за рішоткою, у камері, сам, а той, що предав його, гуляє собі, сміється, як згадав, то так мене за серце взяло, що давай кричать на весь трактир. Бутилки побив, графінчик... їй-богу, повірите? І сам не знаю, що на мене таке найшло, нікада такого не бувало.
Марія (хмарно). Хіба йому так погано там?
Середчук. А чим гарно? Подумать собі: тюрма. І ще дуже просив переказати, щоб ви на свідання до його прийшли, щоб як-небудь виклопотали свідання й прийшли. Дуже він за вами скучає. Любить вас дуже. "Марія Антонівна", каже, "необикновенна женщина така", каже, "тату, замі-чательна, добра, чесна"... Ну, словом... ви вже звиніть мене, якщо не так... улюбився він у вас. Ви вже не сердьтесь, що...
Марія (силувано посміхаючись). Ні, нічого. Що ж тут?
Середчук. І просив, щоб ви особенно береглися того предателя. І щоб товариші шукали його неодмінно. Він єсть серед вас. Серед вас, щоб шукали пильно.
Марія (підводячись). Скажіть, що знайдено. Чуєте? Так і скажіть, що я сказала, що предатель швидко найдеться. Що вже от-от підходить той час. Чуєте? Ну, а тепер, вибачте мені, я мушу вас покинуть, мені треба... (Протяга руку).
Середчук (потискуючи руку). Нічого, нічого, я вже піду. Я зайшов, щоб переказать, дуже просив... До свідання. Так я йому так і скажу, що предателя ви найдете...
Марія. Так і скажіть... Прощайте.
Середчук. До свідання. (Уклоняється й виходить. На порозі згадує й пошепки). Забувся, звиніть. Ще просив на пам'ять йому карточку вашу.
Марія (різко). Добре. Передам.
Середчук (винувато, злякано дивиться на неї, посувається до дверей). Звиніть, пожалуста... (Тихенько виходить).
Марія (хапа себе за голову, наче хоче з люттю роздушить її. Тихо з мукою). О боже!
В сусідній хаті чути веселий хоровий спів, потім голосний сміх, знову спів. Входить Олена Карпівна, в капелюсі, в пальті, з маленькою валізкою в руці, з парасолем. За нею Ніна.
Олена Карпівна (до Ніни). Ти можеш, ти можеш скільки хочеш слухати ці мерзоти в свойому домі. А мене увільни ВІД цього.
Ніна. Але ж, тіточко, це для конспірації. Вони не справді співають, а...
Марія. В чому річ?
Ніна. Тіточка образилась, що товариші співають. Сьогодні страсний четвер. Марія. Ах, гріх.
Олена Карпівна. Так, поважна пані, гріх. Вам смішно? О, я знаю, що для вас гріха немає ні в чому. Я знаю.
Марія (піднято, з болем сміючись). Ні, не смішно, а... не це гріх, Олено Карпівно. Ні, Олено Карпівно, гріх є, тільки
не це, дорога моя. (Раптом). Сказати вам, де є справжній, найстрашніший гріх? Сказати? (Показує на кімнату). Знаєте, для чого вони там засідають і співають? Щоб одкрить отой гріх. Щоб піймати справжнього, страшного грішника. Страшного мерзотника, від якого сіркою тхне. Який сам собі нігтями серце роздирає. Серйозно, серйозно, Олено Карпівно. А ви невинний їхній спів за гріх маєте-. Ах, Олено Карпівно, якби на світі всі були такі грішники, як ви та оті, що співають у страсний четвер!..
Олена Карпівна( гордо, холодно). Я прийшла сюди не для дебат із вами. З такими людьми я не сперечаюсь. Таке моє правило. Я прийшла взяти у вас мою книжку. "Житіє Марії Єгипетської". Будь ласка.
М а р і я. А знаєте що, Олено Карпівно? Давайте поїдемо завтра в монастир. Га? Ій-богу. Я хочу з вами. Даю слово, я не жартую. Ну, вірите ви мені? Поїдемо, мені страшно хочеться. Ну, голубонько...
Олена Карпівна. На жаль, шановна пані, я виїжджаю з цього города й не можу виконати вашого хорошого бажання, коли воно є щире. Прошу дати мені мою книжку.
Ніна. Ну, тіточко, вони ж ненавмисне. Вони для того, щоб не знали, що тут засідання, щоб думали, що гості.
Олена Карпівна. В такі дні й засідання робити негарно. Негарно. Можете сміятись, як ті там, а я говорю вам, що негарно...
Марія. Ну, покиньте, Олено Карпівно. Давайте поїдемо. Роздягайтесь. Не треба. Запевняю вас, це все не гріх, це невинність, це... Ніно, бери парасоль, давайте сюди валізочку. І нехай вони співають, дорога Олено Карпівно, нехай собі. І нехай собі судять під цей спів справжнього грішника.
Олена Карпівна. Почекайте, почекайте. (Хоче вирвать парасоль І валізку з рук Ніни й Марії).
Ніна (сміючись, тікає). Ні-ні-ні, не дам. Ви арештовані. Урра!
Олена Карпівна. Ніно! Ніно! (Строго). Ніно, кому я кажу? Ну, знаєте, я не сподівалась. Ніно, віддай! Ніна. Не дам. (Тікає з хати).
Олена Карпівна (за нею). Ніно, я буду сердитись. (Виходить).
Назустріч співаючи входять Ангелок і Іван. Іван стає рівно, як солдат перед офіцером, перед Оленою Карпівною. Олена Карпівна з гордовитим холодним виглядом проходить повз нього.
Іван (посміхаючись). От буде сьогодні катавасія!.. Ангелок. Ну, це той... Неважно. (До Марії). Ми до вас.