Ніч була холодна. Архілохос лежав у наметі, просто біля місця, де вони копали, а містер і місіс Уїмени — за десять кілометрів звідси, в головному місті округи — злиденному закутку. Над наметом літали нічні птахи й кажани. Поблизу завив якийсь невідомий звір, можливо, вовк, а тоді все затихло. Архілохос заснув. Над ранок йому причулася чиясь легка хода, та він не схотів прокидатись і спав далі. Аж коли червоне розжарене сонце піднялося за-за тих безглуздих голих горбів і його промені впали на намет, Архілохос підвівся. Він поплентався до ще безлюдного місця розкопок, до напівзруйнованого муру. Там було холодно. Високо вгорі знову кружляв шуліка. Серед стародавніх руїн іще панувала пітьма. В Арнольфа боліли ноги й руки, та він узявся до роботи, витяг лопату. Перед ним виявилась якась довгаста купа піску, в сутінках він не міг її добре роздивитись, але вже при перших дотиках лопатою він відчув, що то якась річ. Мабуть, богиня кохання або й сам Зевс, подумав він, цікавий дізнатися, хто мав слушність — археолог чи його дружина. Він заходився обома руками відгортати пісок — і відкопав Хлою.
Затамувавши подих, він дивився на свою кохану.
— Хлоє! — вигукнув він.— Хлоє, як ти сюди потрапила?
Вона розплющила очі, але з піску не підвелася.
— Дуже просто,— пояснила вона,— я поїхала за тобою. Адже ми мали два квитки.
Потім вони сиділи на стародавньому мурі й милувалися грецьким краєвидом: поблизу — невисокі голі горби, над ними — могутнє сонце, віддалік — кривулясті оливкові дерева, а ще далі, на обрії,— біла смужка головного міста округи.
— Це наша батьківщина, — сказала Хлоя, — твоя і моя.
— А де ти була? — спитав він.— Я шукав тебе по всьому місту.
— Я була в Жоржетти. Нагорі, в її помешканні.
Вдалині виникли дві цятки, вони швидко наближалися, то були містер і місіс Уїмени.
А тим часом Хлоя виголосила цілу промову про кохання, майже зовсім як колись Діотіма — Сократові, правда, не таку мудру, бо Хлоя Салонікі, дочка багатого грецького купця (тепер вона розповіла про своє походження), на все дивилася просто й практично.
— От бачиш,— сказала Хлоя, у той час як вітер грався її косами, сонце підіймалося дедалі вище на небі, а англійці на своїх мулах під'їздили ближче,— тепер ти знаєш, ким я була, тепер між нами все зрозуміло. Мені набридло моє ремесло, то тяжкий заробіток, як і кожний чесний заробіток. І я страшенно сумувала. Мріяла про кохання, мені кортіло про когось піклуватися, поділяти з ним не тільки радощі, але й горе. І от якось уранці, коли мою віллу огорнув густий туман і вже кілька тижнів було зимно, похмуро, я прочитала в газеті "Суар" оголошення: "Грек шукає грекиню". Я тоді ж вирішила, що кохатиму цього грека, тільки його й нікого більше, і нехай буде, що буде. І от я прийшла до тебе того недільного ранку, о десятій годині, з червоною трояндою в руці. Я не хотіла тебе обдурювати і вбралася в свій найкращий одяг. Мені хотілося прийняти тебе таким, яким ти був, але і ти мав прийняти мене такою, якою я була. Коли я побачила тебе за столом, нерішучого, безпорадного, з чашкою молока, що парувало, і ти мусив через той пар раз у раз протирати окуляри,— ось тоді це і сталося: я тебе покохала. Але ти гадав, що я чесна дівчина, ти настільки мало знав життя, що не зміг здогадатися, чим я займаюся, хоч Жоржетта і її чоловік миттю це збагнули. Я не зважилася знищити твою мрію. Боялася тебе втратити, а від моїх вчинків ставало тільки гірше. Твоє кохання викликало в людей сміх, а коли в каплиці святої Елоїзи ти дізнався правду, весь світ перетворився для тебе в руїну, а разом із ним і твоє кохання. І це добре. Ти не зміг би мене покохати, не знаючи правди, але кохання дужче за правду, яка нас мало не згубила. Твоє сліпе кохання треба було зруйнувати в ім'я кохання, що все бачить і все розуміє.
Однак збігло чимало часу, поки Хлоя і Архілохос змогли повернутися додому. Держава розпадалася. До влади прийшов Фаркс із своїм орденом і подвійним підборіддям. Нічне небо червоніло від заграв. Скрізь маяли прапори, скрізь горлали в рупори: "Ami go home!"11 Але долари були вкрай потрібні, а на Фаркса влада діяла згубно. Фаркс перекинувся до західного табору, звелів повісити шефа таємної поліції (колишнього Пті-Пейзанового секретаря) і якнайвигідніше влаштувався в президентському палаці на набережній Ета; там вартували ті самі лейб-гвардійці в золотих шоломах із білими плюмажами, які колись служили його попередникам. Фаркс тепер старанно зачісував свого вогненного чуба і вкоротив вуса. Як голова уряду він став більш ліберальний, а його світогляд — більш поміркований, на Великдень Фаркс навіть відвідав собор святого Луки. В країні знову запанував буржуазний лад.
Хлоя і Архілохос ніяк не могли знайти собі місця в новому житті. Довго їм довелося пристосовуватися. Нарешті вони відкрили у своїй віллі пансіон. Перший там оселився Пассап, він був тепер не в шані (бо в царині мистецтва Фаркс міцно стояв на позиціях соціалістичного реалізму); опинився тут і метр Дютур, що теж, так би мовити, збанкрутував, а також знятий з посади Еркюль Вагнер із своєю дебелою дружиною та колишній президент — як завжди, надзвичайно ґречний, він по-філософському споглядав перебіг подій; був тут і Пті-Пейзан (об'єднання його концерну з виробництвом гуми й мастил обумовило його крах), тепер він займався хатньою роботою. Таким чином на віллі зібралося товариство банкрутів. Тільки єпископа бракувало, він перекинувся до новопресвітеріан передостанніх християн. Пожильці пили молоко, а по неділях — пер'є, жили тихо, влітку відпочивали в парку, замислені, заглиблені в своє тихе існування.
Однак Архілохос був немов не в собі. Якось він подався на околицю міста, де брат Бібі, люба матуся, дядечко-капітан і діточки займалися тепер садівництвом; виявилося, що Арнольфові стусани врешті подіяли цілюще (Маттіас склав іспит на вчителя, Магда-Марія стала вихователькою в дитячому садку, інші пішли хто на фабрику, хто до Армії спасіння). Та однаково Архілохос не зміг тут довго пробути. Ця удавана добропорядність, капітан із своєю постійною люлькою і матуся із своїм плетивом викликали в нього страшенну нудьгу, так само і брат Бібі, що ходив тепер замість нього до каплиці святої Елоїзи. Чотири рази на тиждень.