Коли через кілька днів його викликало до себе керівництво Ордену, він пішов туди зі спокійним серцем. Члени Колегії потисли йому руку, обняли його, і він прийняв це братське вітання поважно, з гідністю. Ніщо не затьмарювало його почуттів, йому повідомили про те, що його призначено Магістром Гри, і звеліли через два дні з'явитися для вступу На посаду і складання присяги до святкової зали, тієї самої зали, де ще недавно заступник покійного Магістра, схожий на пишно оздоблену жертовну тварину, керував гнітючою врочистістю. День, що лишився до вступу на посаду, належало за традицією присвятити пильному вивченню формули присяги і "Малого статуту Магістрів" у супроводі ритуальних медитацій, під керівництвом і наглядом двох членів Колегії; цього разу ними були канцлер Ордену і Magister mathematicae.[44] Під час обіднього відпочинку цього вкрай напруженого дня в пам'яті Йозефа зринула яскрава згадка про те, як його приймали до Ордену і як його готував, до цього Магістр музики. Щоправда, тепер церемонія прийому вводила його не через широку браму в лоно великої громади, як щороку сотні інших касталійців: цього разу його пропускали крізь вушко голки до найвищого і найвужчого кола, до кола Магістрів. Згодом Кнехт признався старому Магістрові музики, що в той день посиленого самоконтролю йому не давала спокою одна думка, смішна, химерна: він боявся тієї миті, коли хтось із Магістрів натякне йому, яким незвичайно молодим він дістає найвище звання, йому не легко було погамувати цей страх, цю подитячому марнославну думку, бажання, якби хтось натякнув на його вік, сказати: "То дайте мені спокійно постаршати, я ніколи не домагався цього підвищення". Але подальший самоконтроль показав йому, що підсвідомо він був не такий уже й далекий від думки про це призначення і навіть хотів його; він признався собі в цьому, збагнув і поборов марнославство своєї думки, і справді ні того дня, ні згодом ніхто з колег не згадував про його вік.
Але тим завзятіше обговорювали й критикували вибір нового Магістра серед кола, з якого вийшов сам Кнехт. Явних супротивників він не мав, проте мав конкурентів, і серед них кількох старших за себе, а крім того, це коло взагалі не мало наміру схвалити такий вибір інакше, як після боротьби й перевірки чи принаймні після дуже пильного й прискіпливого спостереження. Вступ на посаду і перші місяці праці майже завжди для нового Магістра стають шляхом через чистилище.
Зі вступу на посаду Магістра не роблять офіційного свята, крім Виховної Колегії та керівництва Ордену, в церемонії беруть участь тільки старші учні, кандидати й службовці того відділу, який отримує нового Магістра. Під час урочистості у святковій залі Магістр Гри складає присягу, потім приймає від Колегії ознаки своєї посади — кілька ключів і печаток, і уповноважений керівництва Ордену надягає на нього убір: святкову накидку, в якій Магістр має виступати під час найбільших свят, насамперед під час щорічної Гри. Хоч цей акт відбувається без людських юрм і легкого сп'яніння, як громадянські свята, хоч він за природою своєю суворіший і стриманіший, проте, мабуть, уже сама присутність на ньому в повному складі членів двох найвищих Колегій надає йому незвичайної ваги. Маленька республіка гравців у бісер дістає нового володаря, що має очолити й представляти її у Виховній Колегії, а це небуденна, рідкісна подія; може, школярі й молодші студенти ще не усвідомлюють її значення і бачать у ній тільки церемонію і втіху для ока, проте решта учасників розуміють її вагу, бо вони зрослися з своєю громадою, стали духовно близькими їй, а тому сприймають цей акт як подію в своєму власному житті. Цього разу він був не такий радісний, як завжди, на нього кинула тінь не тільки смерть попереднього Магістра й жалоба по ньому, а й моторошний настрій цьогорічної Гри і трагедія заступника Магістра, Бертрама.
Убирали нового Магістра уповноважений Ордену і старший Архіваріус Гри, вони разом підняли святкову накидку й огорнули нею плечі Йозефа. Коротку врочисту промову виголосив Magister grammaticae,[45] що викладав класичну філологію в Койпергаймі, потім призначений елітою представник Вальдцеля передав Кнехтові ключі й печатки, а біля органа всі побачили старого, сивого Магістра музики. Він приїхав на урочистість, щоб побачити, як убиратимуть його улюбленця, і несподіваною своєю появою піднести йому настрій, а може, й дати якусь пораду. Найбільше старому хотілося самому зіграти святкову мелодію, але таке напруження було вже понад його силу, тому він поступився місцем органістові Селища Гри, проте стояв позад нього й перегортав ноти. Радісно всміхаючись, дивився він на Йозефа, бачив, як той прийняв убір і ключі, проказав присягу, а тоді звернувся з промовою до своїх майбутніх колег, службовців та учнів. Ніколи ще старий Магістр не відчував такої любові до цього хлопця Йозефа, ніколи так не тішився ним, як тепер, коли він уже майже перестав бути Йозефом, а зробився чимось іншим —. тільки носієм убору і звання, коштовним каменем у короні, стовпом у будові ієрархії. Але поговорити на самоті зі своїм Йозефом він зміг лише кілька хвилин. Він поквапився суворо, хоч обличчя його осявала ясна усмішка, викласти свою науку новому Магістрові: — Гляди, щоб ти витримав перші тричотири тижні, вони будуть для тебе найтяжчі. Завжди пам'ятай про головне, пропущені деталі тепер не мають великого значення. Ти повинен всього себе присвятити еліті, решти не бери близько до серця. Тобі пришлють двох помічників. Один із них — знавець йоги Александр, я говорив із ним, уважно прислухайся до його слів, він свою справу знає. Тобі тепер найперше потрібна непохитна віра в те, що члени Виховної Колегії зробили правильно, ввівши тебе в своє коло. Покладайся на них, покладайся на людей, яких тобі пришлють на допомогу, сліпо покладайся на свої власні сили. А до еліти стався з веселою, завжди чуйною недовірою, нічого іншого вона від тебе й не чекає. Ти переможеш, Йозефе, я знаю.
З більшістю своїх нових функцій Кнехт був добре обізнаний, бо йому вже доводилося прислуговувати й допомагати попередньому Магістрові; найважливішою з них було керівництво курсами Гри, починаючи від учнівських, початкових, канікулярних та призначених для гостей і кінчаючи вправами, лекціями й семінарами для еліти. До цих обов'язків, за винятком останнього, кожен новий Магістр цілком підготовлений, але є й інші, яких він ніколи не мав нагоди виконувати і які через це завдають йому великого клопоту й коштують великих зусиль. Так було і з Йозефом. Він волів би найперше всю свою силу віддати саме цим новим обов'язкам, які, власне, й були обов'язками Магістра: праці у Виховній Колегії, співробітництву Ради Магістрів з керівництвом Ордену, представництву Гри в бісер і Vicus Lusorum у Виховній Колегії. Він прагнув якнайшвидше ознайомитися з цим аспектом своєї діяльності і таким чином позбавити його грізного відтінку невідомості; найбільше йому хотілося б тепер на кілька тижнів лишитись на самоті й віддатися пильному вивченню статуту, всіх формальностей, протоколів засідань тощо.