Якраз у ці роки написані були ті вірші молодого Йозефа Кнехта, що збереглися в копіях Ферромонте; дуже можливо, що їх було більше, ніж дійшло до нас, і можливо також, що ці вірші, найраніші з яких виникли ще до того часу, як Кнехт прилучився до Гри, допомогли йому впоратися з своєю роллю й витримати той критичний період. Кожний читач помітить у цих подекуди майстерно написаних, а подекуди явно наспіх накиданих строфах сліди кризи й глибокого зворушення, які Йозеф переживав тоді під впливом Плініо. В деяких рядках вчувається тривога, принципові сумніви в собі самому і в сенсі буття, аж поки, нарешті, у вірші "Гра в бісер" забриніла, здається нам, щира, святоблива відданість ідеям Касталії. Між іншим, уже саме те, що він написав ці вірші й навіть при нагоді показував їх декому зі своїх товаришів, було певним визнанням світу Плініо, невеличким бунтом проти касталійських законів. Бо якщо Касталія взагалі відмовилася від художньої творчості (навіть музичні твори тут допускають лише у формі стилістично простих, суворо скомпонованих вправ), то складання віршів вважалося взагалі чимось неймовірним, сміховинним, навіть ганебним. Отже, ці вірші — не порожня забавка, потрібен був високий тиск, щоб полилися ці рядки, а також уперта мужність, щоб записати їх, показувати іншим і признаватися, що вони твої.
Не можна не згадати, що й Плініо Десиньйорі під впливом свого супротивника багато в чому змінився, пройшов певну фазу розвитку — і не тільки в розумінні виховання в собі гідних методів боротьби. З року в рік вони товаришували й змагалися, і Плініо бачив, як його супротивник невпинно виростав у зразкового касталійця, в постаті товариша все видиміше і яскравіше проступав перед ним самий дух Педагогічної Провінції, і так само як він, Плініо, приносив з собою щось зі свого світу й будив у душі Йозефа неспокій, сам він, у свою чергу, дихав касталійським повітрям і підпадав під його вплив та під його чари. Якось, останнього року свого перебування у Вальдцелі, після двогодинного диспуту про ідеали чернецтва та про його небезпеки, який вони провели в присутності старшого класу відділення Гри в бісер, Плініо запросив Йозефа на прогулянку і там сказав йому слова, які ми наводимо за листом Ферромонте: — Я, звичайно, давно вже знаю, Йозефе, що ти не той правовірний гравець у бісер і святий касталієць, роль якого ти так чудово граєш. Кожен із нас змагається на своїх позиціях і кожен добре знає, що те, проти чого він бореться, має право на існування і свою незаперечну вартість. Ти стоїш на боці високої культури духу, а я на боці природного життя. Під час нашої боротьби ти навчився вистежувати небезпеки природного життя і брати їх на приціл; твій обов'язок показувати, як природне, просте життя, позбавлене духовного нагляду, стає болотом, спихає нас до тваринного існування, навіть ще нижче. А я, в свою чергу, мушу безперестанку нагадувати, яке ризиковане, небезпечне і, врешті, безплідне життя, що спирається тільки на самий дух. Гаразд, хай кожен боронить те, в чию першість він вірить: ти — дух, а я — природу. Але не ображайся на мене — часом мені здається, що ти справді наївно вважаєш мене ворогом вашого касталійського буття, чужинцем, для якого ваші студії, вправи й ігри — тільки порожні витребеньки, хоч сам він з тих чи інших причин якийсь час теж брав у них участь. Ох, любий мій, як ти помиляєшся, коли справді так думаєш! Признаюся тобі, що я безтямно люблю вашу ієрархію, захоплений нею, що вона часом спокушає мене, як саме щастя. Признаюся також, що кілька місяців тому, бувши вдома, я мав з батьком розмову, й домігся від нього дозволу лишитися в Касталії і вступити до Ордену в тому випадку, якщо до кінця свого навчання я й далі хотітиму цього, і я був щасливий, отримавши нарешті цей дозвіл. Ну от, а віднедавна я впевнився, що не скористаюся ним. І не тому, що перехотів! Але я дедалі більше переконуюсь, що коли б я лишився тут, то це була б утеча, пристойна, може, навіть шляхетна, проте всетаки втеча. Я повернуся і стану світською людиною. Але я завжди буду вдячний Касталії, робитиму й далі деякі ваші вправи й щороку братиму участь у великій Грі в бісер.
Глибоко схвильований, Кнехт розповів про це зізнання Плініо своєму товаришеві Ферромонте. А цей у листі, який ми цитували вище, додає: "Для мене, музиканта, це зізнання Плініо, до якого я не завжди був справедливий, стало ніби музичним переживанням. З протилежності "світ — дух" чи "Плініо — Йозеф", із сутички двох непримиренних принципів перед очима в мене витворилася сублімація, концерт".
Коли Плініо після закінчення чотирирічного курсу у Вальдцелі мав вертатися додому, він передав директорові листа від свого батька, в якому той запрошував Йозефа Кнехта провести в них канікули. Це був безпрецедентний випадок. Хоч відпустки на подорожі й перебування за межами Педагогічної Провінції і давали, головним чином з пізнавальною метою, і навіть не так уже й рідко, а проте це були винятки, і отримували їх тільки старші й надійніші студенти, а вже ніяк не учні. Та все ж таки директорові Цбіндену запрошення, що виходило від голови такого поважного роду, здалося надто важливим, щоб відхилити його самому, і він послав його на розгляд комісії Виховної Колегії, яка швидко відповіла лаконічною відмовою. Друзям треба було розлучатися.
— Згодом спробуємо знов прислати їм запрошення, — мовив Плініо, — колись та пощастить. Ти повинен познайомитися з моєю домівкою, з моїми батьками та родичами й побачити, що ми також люди, а не просто ватага світських гультяїв і ділків. Мені тебе дуже бракуватиме. А ти тепер, Йозефе, швидше підіймайся на вершину цієї Касталії, ти просто народжений для ієрархії, але, здається мені, з тебе буде ще кращий бонза, ніж фамулус,[29] всупереч твоєму імені. Я пророкую тобі велике майбутнє, одного чудового дня ти станеш Магістром і тебе зарахують до Превелебних.
Йозеф сумно глянув на нього.
— Добре тобі глузувати! — мовив він, намагаючись побороти хвилювання. — Я не такий шанолюбний, як ти, і якщо колись і досягну посади, то ти на той час давно вже будеш президентом чи бургомістром, професором чи федеральним радником. Згадуй же, Плініо, добрим словом нас і Касталію, не ставай зовсім чужий нам! Адже у вас теж, мабуть, є люди, що знають про Касталію не самі тільки анекдоти, які там про нас люблять вигадувати.