Він урвав свою мову, щоб сказати дружині:
— Чай уже подано, моя люба.
— Я хотіла, щоб його принесли сюди. Дала таке розпорядження Джоллі.
— Ні, його подали в Залу. Інші вже там.
— Я думала, усі вони кудись розбіглися.
Кері Луїза взяла міс Марпл під руку й вони рушили до Великої Зали. Чай здавався чимось невідповідним цьому середовищу. Чайні речі та прибори безладно нагромаджувалися на таці — дешеві білі філіжанки впереміш із рештками колишніх чайних сервізів Рокінгема й Спода. Там були також буханець хліба, дві банки джему й кілька дешевих і не дуже свіжих на вигляд тістечок.
Опасиста жінка середніх років із сивим волоссям сиділа за чайним столом, й місіс Сероколд промовила:
— Це Мілдред, Джейн. Моя дочка Мілдред. Ти її бачила лише тоді, коли вона була малою дівчинкою.
Мілдред Стріт була особою, що перебувала в цілковитій гармонії з будинком, таким, яким щойно його побачила міс Марпл. Вона мала вигляд жінки успішної і статечної. Коли їй добігало до сорока, вона одружилася з каноніком англіканської церкви й нині була вдовою.
Вона здавалася саме такою, якою має бути вдова каноніка, дамою респектабельною й тупуватою. Як жінка, вона була негарна, з широким безвиразним обличчям і тупим поглядом. Міс Марпл пригадала, що й малою дівчинкою вона була дуже негарна.
— А це Воллі Хад — чоловік Джіни.
Воллі був великим молодиком із зачесаним назад чубом і похмурим виразом обличчя. Він незграбно вклонився, продовжуючи жувати тістечко, яке запхав у рот.
Незабаром прийшла Джіна зі Стівеном Рестаріком. Обоє були дуже збуджені.
— Джіна подала мені чудову думку про те, як обладнати заднє тло декорацій, — сказав Стівен — Ти знаєш, Джіно, в тебе справжній талант до театрального дизайну.
Джіна засміялася і здавалася задоволеною. Увійшов Едгар Лоусон і сів біля Льюїса Сероколда. Коли Джіна звернулася до нього з якимсь запитанням, той удав, ніби нічого не почув.
Міс Марпл уce це видалося дещо дивним, і після чаю вона була рада повернутися у свою кімнату й лягти відпочити.
На вечерю прийшло ще кілька людей. Молодий доктор Мейверік, який був чи то психіатром, чи то психологом — міс Марпл мала дуже приблизне уявлення про те, яка між ними різниця, — його мова була густо насичена професійними жаргонними словами та фразами і практично незрозуміла для неї. Прийшли також двійко молодиків в окулярах, що обіймали якісь посади в царині вчителювання, і такий собі містер Баумгартен, фахівець із гігієни праці, а ще троє надзвичайно сором'язливих юнаків, яким випала черга бути "гостями" в домі. Один із них, світлочубий хлопець із синіми очима, був, як пошепки повідомила їй Джіна, експертом у галузі застосування "кийка".
Вечеря не здалася міс Марпл особливо апетитною. Вона була байдуже приготовлена й недбало подана. Присутні повдягалися хто як. Міс Белвер була в чорній сукні з високим коміром, Мілдред Стріт — у вечірній сукні та вовняному кардигані[4], накинутому поверх неї. Кері Луїза — у короікій сукні із сірої вовни, Джіна була неймовірно гарна у своєму костюмі, скроєному на зразок селянського вбрання. Воллі не перевдягався, Стівен Рестарік теж, Едгар Лоусон мав на собі охайний синій костюм. На Льюїсі Серохолді був конвенційний піджак, який рекомендують одягати на вечерю. Він їв дуже мало і, здавалося, майже не помічав, що було на його тарілці.
Після вечері Льюїс Сероколд та доктор Мейверік пішли до кабінету останнього. Фахівець із гігієни праці та вчителі теж розбрелися по своїх лігвах. Троє "пацієнтів" повернулися до Коледжу. Джіна й Стівен пішли до театру обговорювати пропозицію Джіни щодо облаштування декорацій. Мілдред заходилася плести якусь невідому одежину, а міс Белвер — церувати шкарпетки. Воллі сидів на стільці, злегка відхилившись назад, і дивився поперед себе. Кері Луїза та міс Марпл розмовляли про давні дні. Розмова здавалася якоюсь нереальною.
Один Едгар Лоусон, здавалося, не міг знайти для себе якоїсь ніші. Він сів, але відразу ж неспокійно підхопився на ноги.
— Я думаю, чи не слід мені піти до містера Сероколда, — сказав він досить голосно. — Я можу йому знадобитися.
Кері Луїза промовила лагідним голосом:
— О, я так не думаю. Він мав намір обговорити сьогодні ввечері одне чи два питання з доктором Мейверіком.
— Тоді, безперечно, я туди не піду. Я не маю найменшого бажання перебувати там, де не потрібен. Я й так уже згаяв сьогодні час, поїхавши на станцію і не знаючи, що місіс Хад сама вирішила туди поїхати.
— Вона повинна була сказати про це вам — промовила Кері Луїза. — Гадаю, вона вирішила поїхати туди в останню хвилину.
— А ви усвідомлюєте, місіс Сероколд, що вона виставила мене в ролі цілковитого дурня. Цілковитого дурня!
— Ні, ні, — сказала Кері Луїза, усміхаючись. — Ви не повинні так думати.
— Я знаю, що тут непотрібний і небажаний… Я чудово це розумію. Якби обставини були іншими, якби я мав своє власне місце в житті, усе було б зовсім по-іншому. Цілком по-іншому. Але я не винен у тому, що не маю власного місця в житті.
— Заспокойтеся, Едгаре, — сказала Кері Луїза. — Не накручуйте себе через дурниці. Джейн дуже вдячна вам за те, що ви зустріли її. Джіна схильна до таких несподіваних імпульсів — вона не хотіла образити вас.
— Ні, вона хотіла. Вона зробила це зумисне — щоб принизити мене.
— О, Едгаре…
— Ви не знаєте навіть половини з того, що діється, місіс Сероколд. А зараз мені залишається тільки сказати вам "на добраніч".
І Едгар вийшов, гримнувши за собою дверима.
Міс Белвер пирхнула:
— Жахливі манери.
— Він такий вразливий, — неуважно промовила Кері Луїза.
Мілдред Стріт клацнула своїми плетільними дротиками й гостро кинула:
— Надзвичайно бридкий молодик. Ти не повинна терпіти таку його поведінку, мамо.
— Льюїс каже, що він не може по-іншому.
Мілдред роздратовано заперечила:
— Кожен може не поводитися брутально. Звісно, я не виправдовую й поведінку Джіни. Вона така легковажна в усьому, за що береться. Від неї один тільки клопіт. Одного дня вона заохочує молодика, а наступного ображає його. Хіба це може привести до чогось доброго?
Воллі Хад уперше подав голос того вечора. Він сказав:
— Цей хлопець — псих. Тут нічого більше не скажеш. Псих!