У якийсь дивний спосіб дійові особи ніби помінялися ролями. Не виглядало, що Льюїс Сероколд прийшов у кабінет відповідати на запитання поліції. Радше виникало враження, що Льюїс Сероколд прийшов сюди для того, щоб очолити розслідування. Це трохи роздратувало інспектора Кері.
Він сказав рішучим голосом:
— Отже, містере Сероколд…
Льюїс Сероколд, здавалося, цілком поринув у свої думки. Він сказав, зітхнувши:
— Як важко буває зрозуміти, в який спосіб тобі найкраще діяти.
Інспектор Кері сказав:
— Дозвольте нам це вирішувати, містере Сероколд. А зараз вернімося до містера Гульбрандсена, він приїхав несподівано, я правильно розумію?
— Цілком несподівано.
— Ви не знали, що він приїде, так?
— Не мав найменшого уявлення.
— І ви також не маєте найменшого уявлення, чому він приїхав?
Льюїс Сероколд спокійно відповів.
— Ні, я знаю, чому він приїхав. Він сам мені сказав.
— Коли?
— Я повертався зі станції. Він дивився з вікна будинку й вийшов мені назустріч. Самe тоді він і пояснив мені, що його привело сюди.
— Справи, пов'язані з діяльністю Фонду, я думаю?
— Ні, мета його приїзду не мала нічого спільного з діяльністю Фонду.
— Міс Белвер висловила прилущення, що вона була з нею пов'язана.
— Природно. Припущення могло бути тільки таким. Гульбрандсен не зробив нічого, щоб спростувати його. Я також.
— Чому, містере Сероколд?
Льюїс Сероколд сказав повільно:
— Бо ми обидва вважали надзвичайно важливим, щоб ніхто не здогадався про справжню мету його візиту.
— Якою ж вона була, ця справжня мета?
Льюїс Сероколд мовчав хвилину або дві. Він зітхнув.
— Гульбрандсен регулярно приїздив сюди двічі на рік на зустрічі членів правління Фонду. Остання така зустріч відбулася лише місяць тому. Тож ми не чекали його тут раніше, ніж через п'ять місяців. Тому, я думаю, кожен мусив зрозуміти, що справа, яка привела його сюди, мала бути надзвичайно важливою, але, я досі думаю, цілком нормально було припустити, що він приїхав усе ж таки у справах, які торкалися діяльності Фонду, хоч би якими вони були нагальними Наскільки мені відомо, Гульбрандсен не зробив нічого, щоб спростувати таке враження — або, радше, він думав, що не зробив. Так, це, мабуть, ближче до істини — він думав, що не зробив.
— Боюся, містере Сероколд, я не зовсім вас зрозумів.
Льюїс Сероколд відповів не одразу. Потім сказав серйозним голосом:
— Я цілком собі усвідомлюю, що після смерті Гульбрандсена — а це було вбивство, ту т немає найменшого сумніву — повинен викласти вам усі факти. Але скажу вам відверто, я насамперед турбуюся про щастя та душевний спокій своєї дружини. Я не маю права диктувати вам щось, інспекторе, але якщо ви знайдете спосіб приховати деякі відомості від неї якнайдовше, я буду вам вельми вдячний. Річ у тому, інспекторе Кері, що Кристіан Гульбрандсен приїхав сюди для того, щоб сказати мені: він вважає, що мою дружину повільно й холоднокровно отруюють.
— Що ви сказали?
Кері недовірливо нахилився вперед.
Сероколд кивнув.
— Так, і, думаю ви розумієте, яким страхітливим шоком для мене було почути цю звістку. Сам я не здогадувався про щось подібне, та відразу по тому, як Кристіан сказав це мені, я усвідомив, що певні симптоми, на які моя дружина скаржилася останнім часом, цілком відповідали такому припущенню. Те, що здавалося їй ревматизмом, спазмами ніг, болями, несподіваними нападами нудоти. Усе це дуже точно збігається із симптомами отруєння миш'яком.
— Міс Марпл розповіла нам, що Кристіан Гульбрандсен розпитував її про те, чи місіс Сероколд не нарікає на якусь хворобу серця.
— Справді? Це цікаво. Мабуть, він підозрював, що проти моєї дружини застосовують отруту, яка руйнує серце, адже вона прокладає шлях до раптової смерті, що навряд чи розбудить якісь підозри. Але я думаю, що застосування миш'яку більш імовірне.
— То ви твердо переконані, що підозри Кристіана Гульбрандсена були цілком обгрунтовані?
— О так, я переконаний. По-перше, Гульбрандсен навряд чи приїхав би до мене з таким наміром, якби не мав жодних фактичних доказів. То був дуже обачний і розважливий чоловік, якого було не так легко в чомусь переконати і який відзначався надзвичайно гострим розумом.
— І якими ж були його докази?
— У нас не було часу для того, щоб він мені їх виклав. Наша розмова була надто квапливою. Він лише встиг пояснити мені мету свого візиту, й ми також домовилися, що нічого не слід казати моїй дружині про цю справу, доки не роздобудемо точні факти.
— І кого ж він підозрюзав у намаганнях отруїти вашу дружину?
— Він цього не сказав, і я тепер думаю, що він і не знав. Можливо, він когось підозрював. Тепер я переконаний, що він когось підозрював — інакше навіщо б його вбили?
— Але вам він не назвав жодного імені?
— Не назвав. Ми погодилися на тому, що нам треба дуже ретельно розслідувати цю справу, і він запропонував попросити поради й допомоги в доктора Гелбрейта, єпископа Кромерського. Доктор Гелбрейт — давній друг Гульбрандсенів і один із членів правління Фонду. Людина великої мудрості та досвіду, він міг би надати суттєву моральну допомогу та підтримку моїй дружині — якби виникла необхідність розповісти їй про наш підозри. Ми також мали намір порадитися з ним щодо того, звертатися нам чи не звертатися до поліції.
— Справді, ситуація надзвичайна, — сказав Кері.
— Гульбрандсен покинув нас після вечері, щоб написати листа докторові Гелбрейту. Він саме друкував цього листа, коли його застрелили.
— Звідки вам це відомо?
Льюїс спокійно сказав:
— Бо я витяг листа з машинки. Він тут, у мене.
З нагрудної кишені він дістав згорнутий учетверо аркуш машинопису й подав його Кері.
Останній гостро сказав:
— Вам не слід було витягувати його чи торкатися чогось у кімнаті.
— А я й не доторкався ні до чого іншого. Я знаю, що припустився порушення, яке не має у ваших очах виправдання, забравши цього листа, але в мене була на те дуже поважна причина. Я був переконаний у тому, що моя дружина неодмінно захоче прийти в ту кімнату, і боявся, щоб вона не прочитала того, що там було написано. Я визнаю свою помилку, але боюся, що зробив би так само, якби подібна ситуація повторилася. Я готовий на все — геть на все — аби вберегти свою дружину від прикрих переживань.