Гордубал

Страница 20 из 36

Карел Чапек

На майдані повно дівчат і парубків, тож доводиться їхати ступою; Юрай підводиться, обіймає Штефана за плечі й кричить на десь майдан:

— Абисте, люди, знали — я везу зятя! Гей! Ого-го!

Штефан намагається струснути з плеча його руку

й сичить:

— Тихіше, газдо!

Та Гордубал так міцно стиснув його плече, що він мало не скрикнув від болю.

— Чуєте, люди! — горлає Гордубал.— Я везу зятя для своєї Гафії! Ми справляємо заручини...

Штефан стьобає батогом коней, хмуриться й мало не до крові кусає губи.

— Отямтеся, газдо! Ви п'яні!

Віз з гуркотом завертає на Гордубалове подвір'я. Юрай відпускає Штефана й раптом стає тихий і поважний.

— Поводи трохи коней,— сухо наказує йому.— Бачиш, вони в милі.

XIX

А Полана не знає, що й думати про Юрая: тягне Штефана до корчми, мовляв, той уже не наймит, а наче їхній рідний син. І замість того щоб ховатися за стодолою, ходить селом, зупиняється й гуторить з жінками: отак і отак, я заручив свою Гафію, щоправда, вона ще дитина, але дуже звикла до Штефана, поки мене не було дома; а Штефан, сусідко, ну просто молиться на неї, ох, яка то радість — мати таких дітей! Штефаном він теж не нахвалиться — і роботящий, і добрий газда з нього вийде, а після батькової смерті успадкує в Ри-барах увесь маєток. У селі в Гордувала розв'язується язик, але дома він мовчить, як риба. "Оте й оте зроби, Штефане",— і більш ані словечка.

Юрай тиняється селом і шукає, кого ще зачепити; навіть Тезі Феделешеві махнув рукою, тільки від Гери-ча відвернувся. А той уже хотів був простягти йому руку. "Доки живий буду, не хочу тебе й знати; не хочу й чути, що ти там собі думаєш".

А жінки сміються: "Ну й заручини! Наречений насупився, як відлюдько, мовчить, слова з нього не витягнеш, злий, як чорт. Наречена на потічку з дітьми грається, спідничку закасала аж до пояса, не тямить іще, що таке встид. А Горду бал розмахує руками на майдані, хвалиться своїм майбутнім зятем. І тільки Полана — хоч вона й дивна якась — хмуриться, бо бачить, Що вся ця витівка — людям на сміх, і навіть носа не потикає на вулицю. Отак-то, людоньки, і не кажіть мені, що тут усе гаразд!"

Невже Гордубал не бачить, що Штефан дметься? Може, й бачить, але бокує від нього. Кине через плече, що й де зробити,— і до воріт. А Штефан дивиться йому вслід такими очима, наче ладен з'їсти.

Та сьогодні Манья вже не витримав — чекає на газду, зуби зціпив так, що аж жовна ходять під вилицями. Газда йде подвір'ям.

— Пора, Штефане, їхати на рівнину.

І вже хоче вислизнути за ворота.

Але Манья заступає йому дорогу.

— Мені з вами, газдо, треба поговорити.

— А в чому річ? — ухиляється Гордубал.— У тебе що, роботи нема?

Штефан аж посірів від люті. Дивно — адже він завжди був смаглявий, як циган.

— Що ви розповідаєте про мене й Гафію? — випалює він раптом.

Гордубал зводить брови.

— А що я такого розповідаю? Тільки то, що заручив доньку з наймитом.

Манья аж сичить від злості.

— А нащо? Нащо ви... Люди тепер скрізь сміються з мене. "Чи скоро хрестини, Штефане? Біжи, Штефане, за твоєю нареченою гусак женеться..."

> Гордубал розтирає потилицю.

— Ну й хай сміються. Скоро їм то набридне.

— Мені вже набридло, газдо,— цідить крізь зуби Манья.— Я... я не хочу бути посміховищем для людей.

Гордубал тяжко зітхає.

— І я теж не хочу бути посміховищем для людей. Тому й заручив тебе. Ну, то що?

— Я не хочу,— рипить зубами Манья.— Я... я не буду тут на посміховище цілого села вдавати з себе нареченого для шмаркатого дівчиська!

Гордубал — рука ще на потилиці — міряє його поглядом з голови до п'ят.

— Пожди-но: як ти сказав? Не будеш?

Манья трохи не плаче з розпачу.

— Не буду! Не хочу! Робіть зі мною, що хочете,

але я... .

— Не будеш?

— Не буду!

Гордубал важко засопів.

— Тоді постій тут!

Манья задихається від люті, йому соромно бути посміховищем для цілого села; краще вже забратися звідси геть, аніж...

Гордубал виходить з хліва й несамовито шматує якийсь папір; рве його на все менші клаптики й, глянувши на Манью, кидає їх йому в вічі.

— Отак. Ти більше не наречений! Можеш сказати своєму татові, що я розірвав угоду.— Рука в білому рукаві різко злітає вгору й показує на ворота: — А тепер виносься звідси!

Манья швидко дихає, очі його звужуються, зіниці стають маленькими, як зеренця кмину.

— Я не піду, газдо!

— Підеш. А коли ще раз повернешся — в мене є рушниця!

Штефанове обличчя наливається кров'ю.

— А що буде, як не піду?

Випнувши груди, Гордубал наступає на нього. Штефан задкує.

— Обережніше! — сичить він.

— Не підеш?

— Доки не скаже газдиня — не піду!

Гордубал заревів як звір і зненацька вдарив Манью коліном у живіт. Манья скорчився від болю, але враз величезне ручисько хапає його за комір, друге — за штани, підіймають угору, мить — і він уже летить через пліт сторчма в кропиву.

— Отак,— переводить віддих Гордубал.— Не захотів у хвіртку, то лети через пліт.

І бреде назад, розтираючи собі потилицю: від чого б то таке дивне тепло в карку?..

А за сусідським плотом хтось тихо хихоче.

XX

Полана, звісна річ, зачинилася в коморі й принишкла, наче її й немає.

Гордубал рано-вранці запрягає у воза трирічного жеребця й важкого коня. Нерівний запряг: кінь киває головою, а жеребець високо задирає її вгору... Ну й пара!

— Скажи мамці, Гафіє, що я їду до міста й повернуся аж увечері, як дасть бог.

Хай корови ревуть з голоду, хай коні б'ють копитами, хай свині рохкають, а підсвинки вищать — може, Полана перестане нарешті впиратися, не витримає, адже вона, як-не-як, сільська жінка, вийде й нагодує худібку; бо хіба можна сердитись на божі творіння?

Кінь киває головою, а жеребець високо задирає її вгору.

"І Штефан теж так високо задирає голову. Трирічного жеребця він запрягав разом з лошицею — мовляв, вони добре ходять у парі. Ну-ну, чого кусаєш коня, ти, драбе? Полана все ж таки, певно, вийде з комори, поки мене нема, нагодує худобу й помилується на неї. От бачиш, і не женучи можна доїхати до міста".

Найперше — до адвоката.

— Пане адвокате, я хотів би, щоб ви записали мою останню волю. Ніхто не знає, коли прийде його смертна година. А остання моя воля така: я маю жінку, звуть її Полана; треба, щоб жінка успадкувала все після свого чоловіка.