Короткими малими ковтками горбань допив холодний чай, мовчки потис руку товаришеві й пішов до дверей.
— Я завтра тобі пришлю командировку...
— Гаразд,— кивнув головою горбань і виступив з кімнати.
Світло ранку ввіходило в свої права, й електрика не в силі була боротися з переможним ходом дня. Горбань ипов довгим коридором кроком переможця, що подолав Щойно дракона життя, який так міцно затис був його в своїх пазурах. Йому ясно було на душі, бо в серці жеврів-с* ранком прихід давножданого світлого дня. Так відчувають себе хіба люди, що довго несли тягар і нарешті позбулися його і йдуть, випроставши стан. Його душа з усім ТИм" що складає цю химерну категорію духовного життя, випросталася, і груди легко дихали, й серце чітко одбивало свої такти.
Він прийшов до своєї кімнати й, ставиш коло вікна, Дивився на верхівлі дерев, що маячили на вулиці, і стежив любовними очима за пташкою, що вовтузилася коло свого гнізда.
Раптом він почув кроки і відчинив двері. Посильний приніс пакета з командирувальними документами, і горбань ясно усміхнувся, взяв свого портфеля і, окинувши прощальним оком свою кімнату, вийшов на вулицю. Він давно не був на вулиці, отак просто пішки, й одразу відчув себе гімназистом, що поспішає до школи.
Вже дійшовши до рогу, він озирнувся назад на свої вікна й побачив Ахме. Той стояв коло розчиненого вікна й привітно помахав йому рукою.
Більше не обертаючись, він зайшов за ріг вулиці.
Назустріч ішов гурт робітників, що, видимо, допіру змінилися. Вони йшли в ногу й співали пісні, що її ніколи не чув горбань:
Слава бійцям, що упали, Слава звитяжцям живим! Рейки прослались по шпалах, Сміло рушаємо ми. Всі світові семафори Одкрила історія нам. Наші потужні мотори Кидають виклик ланам!..
Пісня танула на ще сонних вулицях, а горбань ішов, світло усміхаючись новому дневі.