Тепер уже й інші голуби відірвалися від бантин і заметались у сутінку, відчайдушне б'ючи крильми і здіймаючи шум. Втекти вони могли тільки через дірки; Дейвід націлився в блакитний кружечок, а коли в ньому з'явився голуб і рушив кам'яним тунелем, що прорізував чвертьметрову товщу стіни й мав вивести його на волю,— вистрілив. Голуб застряг у тому тунелі, не маючи сили впасти ані до клуні, ані надвір, хоч ще підіймав одне крило, затуляючи ним світло. Крило безсило опадало, і він хапливо підіймав його знов, розпушуючи пір'я. Своїм тілом голуб загородив дірку. Дейвід кинувся на другий бік току, де була прибита така ж драбина, і спер рушницю так само на її нижній щабель.
До другої дірки підлетіло троє голубів; одного він підстрілив, а два вилетіли надвір. Решта голубів знов посідали на бантини, Голуби ховалися в невеликому трикутнику між другою ощепиною, що підтримувала крокви, і дахом; там були їхні гнізда.
Але чи голубам було там тісно, чи їх поймала цікавість, бо тепер, коли Дейвідові очі звикли до сповненого куряви присмерку, він побачив, як звідти в різних місцях з'являлися сірі тіні і зразу ж зникали. Воркування голубів стало різкішим: повітря, сповнене цього зляканого тремоло, здавалося густим, як рідина. Дейвід помітив обрис маленької голівки, що особливо наполегливо визирала в одному місці, запам'ятав те місце і навів на нього рушницю. Коли голівка з'явилася знов, його палець миттю натиснув на гачок. Жмут пір'я зсунувся з ощепини і поволі впав на брезент, що вкривав олінгерські меблі. Коли Дейвід знов підвів голову, у тому місці світилася нова дірочка в ґонті.
Вийшовши на середину клуні, він підняв рушницю і застрілив ще двох голубів. Тепер він був цілковитим господарем становища і вважав, що йому не личить опирати рушницю на щабель. Він уявив себе сміливим месником. Ці нікчемні створіння зважувалися висовувати голови із тьмяної глибини старого піддашшя, зважувались забруднювати його зоряну тишу своїм жалюгідним боязким життям, а він не давав їм цього робити, спритно огортав їх знов тишею. Дейвід почував себе творцем; з маленьких плямок і порухів у темних заглибинах кроков, які він устигав помічати і в які встигав влучати, з кожної з них він робив цілого птаха.
Швидкий погляд, цікавість, іскорка життя, коли він у неї стріляв, ставала вбитим ворогом, що відчутним тягарем падав додолу.
Дейвідові не давав спокою невдалий постріл у другого голуба, що й досі час від часу махав крилом у круглій дірці. Він знов зарядив рушницю і, притискаючи її до себе, поліз драбиною вгору.
Кінчик рушниці черкнув йому по вусі, і перед ним раптом постала чітка, мов на кольоровому слайді, картина: він застрілив сам себе, і його знайшли в клуні серед його ж таки жертв. Він обхопив рукою верхній щабель — крихку, поточену шашелями, трухляву поперечку між двома стояками — і вистрілив у голуба під невели
ким кутом. Крило опало, проте куля не випхнула птаха з дірки, як він сподівався. Дейвід вистрілив удруге, втретє, та невеличке тіло, яке живим було легше за повітря, мертве виявилося надто важким, щоб зрушити з своєї високої могили. Звідси Дейвідові видно було крізь дірку зелені дерева і рудий причілок будинку.
Обліплений павутиною, що висіла між щаблями драбини, він вистріляв усі вісім патронів у вперту тінь, але не збив її. Він спустився вниз, і його вразила тиша в клуні. Мабуть, усі інші голуби повтікали другою діркою. Ну й добре, йому вже набридла ця стрілянина.
Він подався надвір, недбало несучи свою зброю. Назустріч йому вийшла мати, і він задоволене помітив, що вона боязко обминула рушницю.
— Ти відбив клапоть цеглини на будинку,— мовила вона,— Що означали ті останні постріли?
— Один голуб застряг у дірці, і я хотів його збити.
— Мідяк сховався за піаніно й нізащо не хоче вилазити.
Я його там і лишила.
— А хіба я винен? Не я ж хотів убивати тих бідолашних голубів.
— Не огризайся. Тобі не можна слова сказати, як твоєму батькові. Скільки ти їх убив?
— Шість.
Мати зайшла до клуні, і він рушив за нею. Вона прислухалася до тиші. Коси в неї були скуйовджені, мабуть, зачепилася об щось головою, як борюкалася з собакою.
— Думаю, що решта вже не вернуться,— втомлено мовила вона.— Справді не розумію, чого я послухалася мами. Так приємно було, як вони тут воркували.
Вона заходилася збирати постріляних голубів. Хоч Дейвід не мав бажання торкатися їх, а все ж пішов у кінець клуні й підняв першого вбитого птаха за теплуваті ще, тверді, червоні, мов корали, ніжки. Крила враз розгорнулися, ніби досі були зв'язані мотузкою, яку тепер попустили. Голуб був зовсім легенький. Дейвід підняв ще одного з другого кінця клуні, мати зібрала троє тих, що лежали на середині, і вони разом пішли через вулицю на південний схил, що спускався до руїн колишньої тютюнової сушарні. Схил спадав униз надто стрімко, щоб його можна було орати чи косити, в поплутаній траві росли суниці. Мати поклала додолу свою ношу й сказала:
— Треба їх закопати, а то собака зовсім сказиться.
Дейвід поклав своїх двох голубів зверху; тіла з гладеньким пір'ям м'яко лягли одне на одне. Він запитав:
— Принести вам лопату?
— Принеси собі; ти їх сам закопаєш. Ти ж їх побив,— відповіла мати.— І зроби глибоку яму, щоб собака їх не вигріб.
Коли Дейвід пішов по лопату, мати вернулася додому. Вона не глянула ні праворуч на сад, ні ліворуч на луку, як звичайно, а тримала голову напружено, ледь схиливши її, наче дослухалася до землі.
Дейвід викопав яму в тому місці, до по росли суниці, а тоді пильніше оглянув голубів. Він ніколи по бачив голуба так зблизька. Пір'я в нього було ще чудовіше, ніж собача шерсть; кожна пушинка була допасована до цілої пір'їни, а кожна пір'їна, в свою чергу, лягала так, що не порушувала візерунку, досконало виписаному на тілі птаха. Дейвід губився в його геометричних лініях, коли пір'я то розширювалось і твердло, щоб створити відповідну площину для лету, то ставало м'яким і збитим докупи, щоб огріти безживне тіло. А на поверхні безмежно досконалого і водночас простого механізму пір'я вигравали, ніби для забавки, гами кольорів, кожна інакша, виконані, здавалося, у хвилину раптового натхнення, радості, що з усіх боків оточувала творця. А ці ж птахи розмножуються мільйонами, і їх вважають за напасть.