Голос серця

Страница 2 из 5

Кравченко Ульяна

— Що се має значити, мій пане?

— Се,— відповів молодий чоловік притишеним, зміненим від чувств, але рішучим голосом,— що уважаю Вас, панно Соню, за свою суджену, хотя й ми досі не робили собі іще обітниць. Та поки що годі мені було й думати про здійснення тайного сердечного мого бажання. Подружжя маню зв'язане не тільки самим чуттям, але спільним інтересом. Нині, як певно знаєте, відбудуться вибори управителя і і*ї інколи. Маю повну надію дістати ту посаду, через що й ми забезпечені були б, могли б працювати разом при сій школі. Плата спільна, се королівське мешкання, город — нмстарчили б нам на життя. Коли б я не дістав сеї посади, іа пару днів дороги наші розійшлися б, щоби, хто знає, по зійтися більше. Тісно-бо в світі, тяжко о відповідні умови життя, тяжко о місце, де б ми удвох заробляти могли. Та я говорю про матеріальні відносини перш і не питаю вас, пані, о ваші чуття... Я через весь сей рік, так любий нам, читав у очах ваших прихильність до себе... Що ж не промовиш ні словечка відради, надії, Соню... моя дорога Соню?.. Чи ти не знала досі, що тебе люблю, чи, може, мене не любиш?..

Говорячи се, притиснув її обі руки до своїх грудей.

Серце молодого чоловіка сильно билось.

І Соні серце сильніше відізвалося, одначе лице її силою полі задержало свій спокій; не відповіла на його питання, вираз тільки очей міг заступити її довгу сповідь серця...

— Не прив'язуйте тільки, прошу вас, пане Юстин, цілої надії до нинішнього вибору. Правда, тісно у світі, але ми молоді й сильні. Узброені охотою до праці, можемо глядіти місця; поки взаємна любов межи нами тривати буде і взаємні думки єднати нас будуть, гадаю, дороги наші не повинні, в случаю нинішньої невдачі, розійтися; як не тут, то у іншім місці жити, працювати можемо.

Соня піднялася хутенько із лавочки і легкою ходою звернулася до класи, де полишила самих дівчат. У сінях іще затрималася хвилиночку, поглянула на хрест, що тут на головній стіні висів, притиснула руки до серця, немовби хотіла прислухатися його биттю, немовби хотіла змірити його силу.

Коли учителька сіла знову при своїм столику в класі, на лиці її справді був сум, але в укладі його добачити можна було й супокійну рішучість.

— Чи іще має хто годину? — роздався по пустих сінях голос предсідателя ради шкільної місцевої, а коли пред-сідатель побачив в одній іще класі дівчата при роботі, сказав до учительки:

— Прошу увільнити дівчат від роботи, хоч іще година не скінчилася; маємо нині засідання ради, і не хочу, щоб тут хто-небудь лишився... лишень, сказав тихше, маю іще вас, панночко, щось спитатися.

На приказ учительки дівчата зібралися і парами вийшли з класи, нераді, що цілий, звичайний на годині робіт порядок змінений, що не тільки не чули оповідання, але й своєї любої пані додому провести не можуть.

— Прийшов я нарочно перед дванайцятою, скорше чим зійдуться радні, бо хочу спитати вас, кого б ви на управителя сеї школи вибрали.

— Кілько ж і яких кандидатів маєте, отче добродію?

— Трьох, властиво двох, кандидатів є; третій, хоч сильно аптекарем і його партією піддержуваний, не має виглядів через невідповідні кваліфікації. Так, отже, маю двох до вибору: один якийсь незнайомий мені учитель із Стрийського округа, а другий;— тут предсідатель вдивився пильно в очі Соні,— другий — се наш гарний Юстин. Котрого ви, панночко, із тих двох виберете?

Лице старого предсідателя сіяло вдоволенням і щастям сеї хвилини, в якій батько може сказати любій дитині: можу твої бажання сповнити, кажи з довір'ям, чого бажаєш?

Та учителька, неначеб сього й не добачувала, напів-гнівним, напіврозжаленим голосом сказала:

— Пощо говорити про се, хіба ж я маю голос виборчий. Мужчини, забороняєте жінкам прав голосования, боючися, мабуть, щоб вони по особистим забаганкам не вибирали.

— Се я знаю, і се вам прикро, що не маєте права засідати до нинішніх виборів,— казав з усміхом предсідатель,— но я питаю тільки, кого мені поручите вибрати. Бо признати се мушу, що, хотя й не маєте права голосования, тако й ви, жінки, при всяких виборах маєте голос рішучий. Тут жінка або любка, там донька або сестра дістане слово виборця і так є, як жінки хотять. Та коли б вони тільки все зрозуміли річ, про котру при виборах розходиться, а то звичайно по своїм примхам ділають. Ой жінки, жінки! Я старий, противний всякій вашій емансипації і більше шаную сільську ґаздиню, що порається у своїй хаті і пряде льон, як тих, що мішаються не до свого діла і нас від безінтересованого ділання здержують.

На закиди старого предсідателя лице Соні покращало і очі розгорілися блиском ентузіазму, що її душу переймав.

— Здержуємо наших батьків, синів, мужів від хосенного ділання для загалу, бо не учите нас видіти користі у праці для загалу, бороните нам світла, а все ж, темних, слухаєте... Незазнакомлені із справами суспільними, мусимо зле ділати, мусимо пагубний вплив на добро загалу мати; одначе, коли упадуть кайдани, якими традиційна неволя нас скувала, коли здобудемо права, приналежні досі тільки мужчинам, тоді й ми станемо до спільного, свідомого, хосенного ділання для загалу, і "встане правда, встане воля"...5

Молода, завернена у вас мріями голова!.. Де ви до ні.пі п ділання здібні!..

Не здібні, бо не просвічені. Інтересом суспільності під ім'ґіп уровень світогляду жінок, щоб вплив наш, який і ви, пічг, самі добачуєте, був на користь суспільності. Через ипорону жінкам участі в життю суспільності робите, мужчини, кривду цілій суспільності. Жінка також людина, й ніхто пг має права здержувати її від сего, до чого має силу й і.чібиості...

Про емансипацію вашу будемо спорити вдома, а маніть,— жартував предсідатель,— раджу вам на вічу ви-іолосити мову — осягнете небувалий успіх... Тепер кажіть, кого вибирати.

— Не моє діло вибирати.^, я поки що мушу учити шити.

— Так і є — і я за тим — учити шити... я противником емансипації і не запишуся під ваш прапор. Нині тільки роблю мале уступство тут, бо дівоче серденько рішати має. Ой, :чіаю я вас, дівчатонька, і перед силою чувств — перед святою силою — сиву голову клоню. Давно догадуюсь, дивлюсь на вашу любов; я вас обоє полюбив і для вас уступство зроблю, одначе хочу ваше слово чути. Не сороміться так-то дуже... а скажіть, як батькові, чи залежить вам дуже на виборі Юстина?