А потім Анна цілу годину сиділа в приймальні під кабінетом зубного й силкувалася відвернути мамині думки від страху перед цим кабінетом. Вона переглядала з мамою ілюстровані журнали. Коли надійшла мамина черга, вона хотіла пропустити вперед себе чоловіка, що мав іти до кабінету після неї.
— Я не поспішаю,— сказала мама йому.
Але той чоловік також не поспішав і відхилив мамину пропозицію. Було видно, що він і сам панічно боїться зубного.
— А тепер, мамо, візьміть себе в руки,— наказала Анна, стягла маму зі стільця і впхнула до лікарського кабінету.
Поки зубний свердлив, Анна тримала маму за руку. Лікар засміявся.
— Світ перевернувся догори ногами,— сказав він.— Дітлахи за по-водаторів і за втішальників мамам!
Після відвідин зубного мама була така знесилена, що потребувала відпочинку. Анна з мамою знову на таксі поїхали до татового помешкання. Мама лягла на канапі у великій кімнаті. Анна сіла робити домашнє завдання. Треба було написати десятеро речень. Завжди, коли гном спав, Анна мала мороку з правописом. Ось і тепер у десятьох реченнях вона зробила десять помилок. Тричі написала з малої літери власні назви, зате двічі з великої — дієслова, тричі забула поставити апостроф і двічі поставила м'який знак там, де не слід.
Мама перевіряла Аннину вправу, але була така квола, що не помітила жодної помилки. Усі десять помилок виявив татко — увечері, коли допомагав Анні готувати на завтра шкільний ранець. Мама на той час уже поїхала до себе додому. Тато заходився коло Анниної вправи з вибілювачем чорнила і виправив усі десять помилок на "відмінно".
— З вас дуже милий татко,— похвалила Анна.
Потім вони з татком ще трохи подивились телевізор. А тоді викупалися обоє в пінявій ванні й помили одне одному голови. Миючи таткові голову, Анна розповіла йому про листа, якого написала мама від Анниного імені. Татко визнав це за добру ідею. І те, що мама в листі написала, йому теж сподобалося.
— Коли Петер це прочитає, він просто муситиме знов до тебе привернутися,— сказав татко.
Про гнома Анна з татком не говорила. Вона помітила, що татко цього не хотів. У неї забриніла підозра, що він волів узагалі про гнома забути.
Уранці наступного дня Анна прийшла до школи найперша. Навіть учительки ще не було в класі. Вона сиділа внизу в учительській.
Анна сіла за свою парту. Вона так хвилювалася, що в неї тремтіли руки. Коли викладала все з ранця, вони дрижали так, що гумка й кольорові олівці попадали на підлогу.
Клас поволі заповнювали учні. Довкола Анни стало гамірно. Альма підійшла до Анни й розповіла, що вчора вони з Германом цілого півдня гралися в ляльковий театр, аж куріло!
— Якоїсь хвилини ми трохи не побилися,— сказала вона,— бо Герман корчив дурня, але взагалі він був супер!
І коли згодом прийшов Герман, то й він розповідав Анні, що вчора в Альми було суперклас!
— Альма весела,— сказав він.— І знає мільйон усяких жартів! А ще вона знає три пісні — ну геть недитячі! І коли співає їх, то аж качається з реготу! Сьогодні після школи Альма прийде до мене. А ти прийдеш?
— Я не знаю,— відповіла Анна — По мене ж приїде мама. Треба спитати, чи вона дозволить.
Германа ця відповідь начебто зовсім не засмутила.
— Ну, як не вийде сьогодні, то прийдеш завтра. Знаєш, я тепер після школи завжди буватиму з Альмою. Допомагатиму їй виконувати домашні завдання. Вона ж так довго пробула в Тіролі, а там вони вчили зовсім не те, що ми тут. Тому вона тепер багато чого до пуття не знає.
Петер зайшов до класу, аж як подзвонили на урок. Він сів біля Анни, запхнув шкільну сумку під парту, дістав Анниного листа й поклав їй на коліна.
Лист був навіть не розпечатаний. На конверті Петер червоним олівцем написав великими літерами: прийняти відмовилися*
Анна запхнула листа в свій рожевий ранець і подумала: "Не може бути! Це неправда! Він навіть не прочитав мого листа! І це називається любов?! Так любить лише найдурніший дурноголовець!"
Анну охопив пекучий, справжній гнів. Для суму в її душі не залишилося місця! Цілого півдня Анна палала гнівом. І вважала, що це чудово! Розгнівана людина зовсім не така нещасна, як людина сумна! У гніві можна так пошпурити на парту гумку, що та гумка підскочить аж до стелі, і так уп'ястися в зошит пером кулькової ручки, що папір роздереться на клапті. А на великій перерві Анна сиділа на шкільному подвір'ї сама-одна на лавці під кущами бузку й так лупила підборами сандалів об жорству, аж курява летіла.
— Дурбас, дурбас, дурний-дурний-дурний дурбас! — примовляла вона при тому.
Коли перерва закінчилася і Анна підвелася, в землі біля лавки лишилися дві глибокі вибоїни, а підбори Анниних сандалів неначе хто, стесав іззаду навкіс, і на них теліпалося чорне гумове ґноття. А пекучий Аннин гнів минувся.
Анна вирішила після уроків зробити щось для бідолахи гнома. Вона подумала: "Піду до Германа й буду до нього ласкава!" Та перше ніж вона в роздягальні зібралася йому про це сказати, Герман уже зник!
— Вони з Альмою щойно пішли,— повідомила Зузі.— Такі рідні, просто наче в них на двох одна душа і одне серце!
Анна побігла до шкільних воріт і побачила, що Герман з Альмою вже підходять до перехрестя. Герман в обох руках ніс шкільні сумки: у правій — свою, а в лівій — Альмину.
— Агей, зачекайте! — вигукнула Анна й побігла до перехрестя. Та коли добігла, на світлофорі спалахнуло червоне світло і по цей бік вулиці зібралася ціла юрма людей, а Герман з Альмою були вже на тому боці.
— Агей, Германе! — гукнула Анна й махнула рукою.
Та Герман з Альмою не почули. Вони стояли перед вітриною крамниці іграшок і розглядали оксамитових звірят.
Герман поставив обидві сумки на тротуар і обвив однією рукою плечі Альми.
Анна опустила руку й подумала: "Отже, становище геть змінилося!"
-1 я так гадаю,— сказав гном. Голос його бринів весело. "Ти давно не спиш?" — подумала Анна.
— Мене збудив твій полум'яний гнів,— відповів гном — У твоїй голові зробилося так жарко, що я геть упрів!
"А як ти зараз почуваєшся?" — стурбувалася Анна.
— Як огірочок! — сказав гном.— Свіжий і бадьорий, як ніколи. Загроза опинитись у голові якогось негідника, здається, минулася-Гном захихотів — Це просто розкіш,— сказав він,— що Пан Чоловік перебрав на себе мою роботу. Він сам проклав лінію зв'язку між ЛЮБОВ і АЛЬМА!