— Тим краще. Значить, можна звернутися до нього безпосередньо.
Аркадій Михайлович погодився зі мною, і ми негайно поїхали розшукувати Самборського, щоб він розпорядився налагодити вентиляцію на території колишнього Горішнього озера.
Ми знайшли його в управлінні сектора, що розташувалося в одному з приміщень підземного вокзалу.
— Дуже радий вас бачити, — привітно сказав інженер, потискуючи нам руки. — Ви знаєте, що ворожа авіація вже намагалась бомбити нашу магістраль. Але в тунелі навіть не чути вибухів бомб. А бомби ті страшної сили.
Аркадій Михайлович вислухав це повідомлення з інтересом, але одразу перейшов до справи, що більше цікавила його.
— З вентиляцією важкувато, — пояснив інженер. — Вся увага керівників нашого повітряного господарства зосереджена тепер на насосних роботах. Мусимо дбати, щоб у тунелі не було ні крихти повітря. Від цього залежить швидкість наших поїздів. Чи треба вам пояснювати, яке це значення має зараз, коли Глибинним шляхом ідуть воєнні перевозки? Але я гадаю, що на вашій ділянці вентиляцію можна поліпшити. Зараз розпоряджуся. До речі, я сам піднімусь на поверхню, бо маю там справу.
— Дуже вдячний Тоді я повертаюсь на свої плантації.
— Так, так. Зроблю все, що зможу. Між іншим, ви нічого не знаєте, що з Макаренком? —звернувся інженер до мене.
— А що?
— Сьогодні ждали його в Іркутську, але він не прибув. Тут роботи для нього сила. Я щойно говорив по телефону з Саклатвалою. Вже кілька днів ми не знаємо, де він і що з ним. Лише вчора дістали повідомлення, що сьогодні приїде, і знов десь зник.
Я сказав Самборському про те, де був Макаренко, і про його несподівану затримку в Москві. Але причини затримки мені були невідомі.
— Він тут конче потрібний, — сказав Самборський. — Ми ж пропускаємо двісті п’ятдесят поїздів на добу лише в одному напрямку. Це майже щоп’ять хвилин поїзд. Ви розумієте, з яким напруженням нам доводиться працювати.
— Але, скільки мені відомо, Ярослав Васильович ніколи легковажно не ставився до своїх обов’язків.
— А я його ні в чому не обвинувачую. Коли його затримали у Москві, то це означає, що там він потрібніший, ніж тут... Та мені вже час нагору. Там мене жде Кротов. Вашого прохання, Аркадію Михайловичу, я не забуду... Будьте здорові!
— Дозвольте й мені разом з вами на поверхню, — сказав я. — Хочеться побачити Кротова.
— Будь ласка, — погодився Самборський. — Хоч зараз нібито й не час для дружніх побачень.
Ми провели професора до дрезини, а потім уже вдвох попрямували до підіймального пункту. Дорогою, коли проходили повз стіну, Самборський звернувся до мене:
— Послухайте, як гуде.
Я притулився до стіни вухом і почув легке дрижання й шум.
Стіна передавала гуркіт електропоїздів, що невпинно мчали цим шляхом.
— Цей гуркіт майже безперервний, — сказав Самборський. — Ешелон за ешелоном з швидкістю понад тисячу кілометрів на годину проносяться тут. І в кожному ешелоні, крім вантажів, понад тисячу чоловік.
Глибинний шлях працював на повну потужність. Він був наочним показом сили, впевненості й точності технічної думки радянських людей.
11. УРАГАН
Самборський ходив дуже швидко. І я, хоч і був значно вищий і ступав куди ширше, ледве встигав за ним. Маленький інженер завжди відзначався надзвичайною рухливістю.
— Ви надовго до нас? — спитав він мене.
Я коротко розказав йому про свої завдання. Адже при виконанні їх Самборський багато чим міг допомогти мені.
— В такому разі ми з вами пройдемось по головних пунктах нашої магістралі, —сказав він. — Я зараз інспектую тунель з метою збільшити подавання електроенергії на всі лінії Глибинного шляху.
— Буду дуже радий, коли ви візьмете мене з собою, — відповів я.
Ми наблизились до підіймального пункту і зайшли до ліфта. Його кабіна була для мене новиною: в ній могло поміститися чоловіка з п’ятдесят, а устаткована вона була столиками, відкидними стільцями та сітками для ручного вантажу. В одному з кутків стояла шафочка з написом: "Аварійний запас". Там були харчі й вода на випадок, коли б ліфт раптом спинився напівдорозі, а людям довелось би пробути в ньому якийсь час.
— Хіба траплялось щось подібне? — спитав я Самборського, показуючи на шафочку.
— Ні, — відповів він. — У нас не може бути таких аварій. Цю шафу ми поставили тут з розрахунком на неймовірний випадок.
Ми вийшли на денне світло.
Я хотів побачити Кротова, який працював тепер на поверхні, щоб поговорити з ним про роботу насосів, які викачували повітря з тунелю. Хоч повітря до тунелю просочувалось зовсім мало, все ж таки воно впливало на швидкість поїздів, трохи гальмуючи їх. Отже, добре налагоджене повітряне господарство мало виняткове значення для Глибинного шляху.
Останнім часом, дбаючи про викачування повітря, якого через посилений рух військових ешелонів в тунелі стало більше, енергетики зменшили подачу електроенергії для інших служб. Не до певної міри відбивалось на ремонтних роботах та й на людях, що працювали на підземних вокзалах, майстернях і таких місцях, як плантації професора Довгалюка. Самборський вважав, що справу з вентиляцією треба врегулювати.
Вийшовши з ліфта, ми узнали, що Кротов оглядає зараз одну з вентиляційних шахт.
Це було недалеко, і пройтись по земній поверхні та ще такого чудового дня було мало сказати приємно.
Я кинув оком на Високу альтанку, що так і стояла досі недобудована. Потім глянув на вершини гірського хребта, де ледве помітною рискою виднівся водопад Учан-Чан. Виринули спогади про недавнє минуле, про приємну прогулянку разом з Ярославом Макаренком та Лідою Шелемехою.
Самборський перебив ці спогади, почавши розмову про війну. Він розказав, що минулої ночі ворожі лі гаки намагалися бомбити надземні споруди Глибинного шляху. Кілька літаків було помічено і в цій місцевості, але робітничого селища Найглибшої шахти вони так і не знайшли.
— Така сучасна війна, — сказав він. — Бачите, куди добираються? Спробуйте захистити таку магістраль, якби вона була не під землею.
— Коли б тільки вони вам вентиляції не пошкодили, — сказав я.
Недалеко від станції знаходились величезні горловини вентиляційних шахт. Одними з них повітря надходило глибоко під землю, а другими виходило з тунелю на поверхню, їх так вдало замаскували від авіації, що горловини ті можна було побачити лише зблизька, та й то тільки той розглядів би їх, хто знав про їх існування.