— Невідомо, — відповів Тарас. — Електрики говорять, що вони не порвані. їх або розрізали ножем, або ж розрубали сокирою.
Я аж підскочив, почувшії таке.
— Хто ж це зробив?
Але і Тарас, і Аркадій Михайлович тільки розвели руками. Професор при цьому відвів свій погляд убік.
— Коли б електрики того провода не полагодили, — сказав Гмиря, — то, мабуть, нас не врятували б.
— А може, навпаки? — сказав я. — Коли б не чіпали тих проводів, ми не зазнали б такого страху.
Та на мої слова ніхто не звернув уваги.
— Сьогодні вдосвіта, — промовив усезнаючий хлопчина, — рівень води усе ще підвищувався з швидкістю приблизно міліметр на годину.
В цей час до їдальні зайшов Догадов.
Важко сказати, кого з більшою радістю я міг зустріти. Він же, по суті, врятував понад двісті людей з Північної штольні. Саме він врятував в останню мить Ліду Шелемеху. Ще сьогодні ранком в розмові зо мною Кротов натякнув, що Макаренко сповістив Саклатвалу про героїзм та розпорядливість палеонтолога і просив порушити перед урядом клопотання про нагородження його.
Ми, останні четверо врятованих, повставали з своїх місць, щоб привітати відважного палеонтолога. В кімнаті стало шумно.
— Ви не такі хворі, якими я гадав вас побачити, — говорив Догадов, вміщуючись на кріслі серед нас. — Коли й далі так будете поводитися, — жартував він далі, — то лікар напевне пошле вас до тунелю на аврал.
— Ні, — відказав лікар, — через хвилину я накажу розвести їх по кімнатах і забороню протягом двох днів приймати гостей.
— Якщо нам загрожують такими страшними репресіями, — в тому ж жартівливому тоні запропонував я, — то давайте сидіти, не розтуляючи ротів.
Але ми й так поводилися дуже спокійно, бо енергії на бурхливі вияви радості нам надовго невистачило.
— Я ще не встигла подякувати вам, — звернулась до палеонтолога Ліда. — Пробачте мені й дозвольте потиснути руку за те, що ви зробили.
Догадова схвилювали слова дівчини. Він почав запевняти, що то все дрібниці, на які не варт звертати уваги, що він радий кожного дня робити їй таку послугу, хоч і певний, що навряд чи Лідія Дмитрівна дуже бажає повторення таких ситуацій кожного дня.
Одним словом, усім нам було весело й приємно, як буває людям, які після довгої розлуки або страшної небезпеки потрапляють до товариства своїх найближчих друзів і знають, що небезпека минула й більше не повториться.
І раптом мене вразило обличчя Аркадія Михайловича. Професор дивився на всіх трохи насуплено, немов був чимсь невдоволений. Впало також мені в очі, що Тарас десь зник. Я був повернувся до професора, щоб спитати, куди подівся його секретар, але хлопчина повернувся до їдальні в супроводі Кротова.
Інженер був дуже схвильований і навіть не старався цього приховати.
— Товариші, пробачте, що перериваю вашу приємну розмову, — занепокоєно звернувся він до нас, — але становище в тунелі знов несподівано ускладнилось і вимагає негайного втручання енергійних людей. Макаренко і я, обидва ми просимо палеонтолога Догадова прийти нам на допомогу.
Догадов зараз же звівся на рівні ноги.
— Я до ваших послуг.
— А що сталося? — спитала Ліда.
В цю мить Тарас і професор Довгалюк обмінялись незрозумілими для мене поглядами. Здається, вони помітили, що я звернув на них увагу, бо Аркадій Михайлович ще більше нахмурився. Хлопчина ж уп’явся очима в інженера та палеонтолога, прислухаючись до їх розмови.
— В стовбурному ході обвал, — пояснював Кротов. — Треба рятувати ліфтових робітників, які там залишились.
— Так не будемо гаяти часу! — скрикнув Догадов і похапцем рушив до виходу.
За палеонтологом пішов інженер, а за ним кинувся Тарас.
Ми ж сиділи мовчки, приголомшені звісткою про нову катастрофу.
І знов мене здивував Аркадій Михайлович. На нього ніяк не вплинула ця страшна звістка. Він схопився руками за поруччя крісла, подався вперед, ніби готуючись до стрибка, і, не моргаючи, пильно стежив за тими, хто в цю мить виходив з кімнати.
Наступна секунда показала мені, що старий знав більше, ніж будь-хто з нас.
Тільки Догадов відчинив двері і переступив поріг, як Кротов накинувся на нього ззаду і схопив за лікті, намагаючись звалити палеонтолога на підлогу. Хтось схопив Догадова спереду. Там же опинився Тарас. Через мить перед нашими очима скрутився якийсь клубок.
Усі присутні посхоплювалися з сзоїх місць, дехто хотів наблизитися до того клубка, але всіх спинив енергійний оклик Аркадія Михайловича:
— Товариші, спокій!
У відчинені дзері вскочило кілька чоловік, оточили тих, що борюкалися. Серед натовпу я раптом побачив Акопа Томазяна.
Догадов чинив шалений опір. Він був сильний та вправний, — нелегко дісталася перемога тим, хто боровся проти нього. Та вирватися йому не пощастило. Через кілька секунд він лежав, притиснутий до підлоги. 1 все-таки він крутив головою, люто поглядаючи на своїх противників.
З його кишень витягли маленький пістолет, папери та якісь пластинки. З останніми, за наказом Томазяна, поводились дуже обережно.
Потім Томазян проголосив:
— Громадянине Догадов, він же Виноградов, він же Гелл, ви арештовані!
Після цього слідчий звернувся до нас:
— Заспокойтесь, громадяни. Людина, яку ви досі вважали чи то за журналіста, чи то за палеонтолога, справді має зовсім іншу професію. Вам не слід також вважати його за свого рятівника. Ми маємо незаперечні доводи, що саме він викликав вибух у тунелі.
Не важко уявити, яке враження справило все це на нас.
— Дозвольте! — раптом закричав Догадов. — Яке ви маєте право арештовувати мене? Це безпідставно!
— Не треба кричати, громадянине, — спокійно спинив його Томазян. — Зараз вам буде показаний ордер на арешт. А через дві години вам офіціально буде’пред’явлено обвинувачення. Тоді й спробуєте висловити свої заперечення проти моїх дій... якщо, звичайно, у вас знайдуться такі заперечення... Заберіть арештованого, — наказав він своїм помічникам.
Догадова вивели.
Томазян, уклонившись нам, теж вийшов. Нічого не розуміючи, ми дивились йому вслід. До Ліди, яка була дуже схвильована цією подією, наблизився Аркадій Михайлович.
— Цей суб’єкт свого часу скинув Тараса з поїзда, — сказав він.
22. РОЗПОВІДЬ СЛІДЧОГО