— Не провокуй мене,— з несподіваною мукою в голосі сказала вона.
— Авжеж, я провокуватиму тебе! — з тріумфом вигукнув Гордон.—Уперше в житті ти виглядаєш слабкою. Моя Персефона! Що з тобою?
— Лондон гнітить мене,— прошепотіла вона.
— І це все?
— Ні! — Вона йшла, схиливши голову проти рвучкого вітру.— Ти погано впливаєш на мене, Нед. Ти вибиваєш грунт з-під моїх ніг!
— Я шкодую, що приїхав і порушив твій спокій,— відповів він так само весело.
Вона знизала плечима.
— В чому річ? Може, ти не радий, що я приїхала?
— Радий, але мені б не хотілося, щоб це було жертвою з твого боку.
— Що ж, зате тепер ми в однаковому становищі. Мені зараз однаково, що робити. Тобі теж. Ми розпочинаємо з нічого. Хіба це не те, що тобі хотілося?
— Ні,— відповів він.— Знаєш, я виявив у собі щось нове.
— Ну, і тобі дуже соромно?
Гордон не озвався на її дотеп — йому не хотілося, щоб вона була так байдуже жартівлива.
— Ні, я просто кажу тобі, дівчино, що все, що я зазнаю, випробовую і шукаю зараз — і вибираю, — все це незабаром змушений буде шукати і вибирати кожний нормальний англієць. Цього я дійшов, коли розмовляв з Моркаром.
— Чого могла навчити тебе ця стара свиня? — презирливо скривилася Тесе.
— Того, що вибір тепер один: між затурканим, отупілим дном і жорстоким, зажерливим верхом. Хіба це просто питання політики? Ні! Ні! Весь світ вибирає. Це — доля всіх нас. Бідні проти багатих, пригнічені проти гнобителів Це—нація проти нації, Тесе. Китай проти Америки, Росія проти всього світу. Росія! Росія! Америка! Америка! Ось справжні розміри вибору. І Англія зі своєю поміркованою серединою це тільки старий метелик, якого несе вітром. Серединного шляху більше не існує. Нам треба вибирати між крайностями.
— О, ти тільки й мрієш про крайності, Нед,— Тесе раптом розгарячилася.— Ти так і помреш, вишукуючи і смакуючи їх. Але жодної не вибереш. Я більше не хочу чути про це! Скажеш тоді, коли вирішиш. І...— Гордон хотів був щось заперечити, але вона не дала йому,—... не ділись зі мною про свої вагання щодо парламенту. Мені огидна ця історія. Ні слова — чуєш! А зараз — ходім назад. Я страшенно зголодніла і вся промокла.
— Хай буде так,— погодився Гордон, відчувши на цей раз цілковите відчуження з її боку.— Кінець розмовам про погані альтернативи! Пішли додому — пити чай. Чай! А потім — куди завгодно.
Тесс також найняла кімнату на Фулгем Род—першу-ліпшу семиметрову комірку в мансарді в цегляному будинку, над крамницями булочників та м'ясників. До кімнати вели непривітні, холодні сходи.
— Просто дивно,— ти ніколи не накладаєш власного відбитку на обстановку, серед якої живеш! — промовив Гордон.— Я це ще з Кембріджа пам'ятаю.— Він дивився, як вона кип'ятить воду в дешевому новому жерстяному чайнику, і це дратувало його, і— Тобі слід було б мати хоч трохи отого жіночого вміння створювати домашній затишок. Ти завжди возиш за собою безпритульність.
Надто пізно він побачив, що, мимохіть, заподіяв їй болісну образу. Холодні сльозинки скотилися по щоках Тесе — вона пригадала свою рідну вулицю в Глазго.
— Тесе, — гукнув він, раптом охоплений каяттям і жаданням дії, руху,— давай скочимо на мотоцикл і рушимо в Глазго. Ти хотіла побачити батька — якраз тепер є нагода.
Тесе наливала воду в чайник для заварки. Вона нічого не відповіла Гордону, тільки струснула чорними кучерями — немов відганяючи від себе цю думку.
— Чому ж ні? — спитав він і проникливо заговорив далі, роз'ятрюючи її страхи й пробуджуючи небажані думки.— Ти ж сама казала, що коли б не Лондон, то поїхала б додому. Давай — я одвезу тебе.
— Не будь жорстоким, Нед! Не будь жорстоким!
— Я хочу, щоб ти поїхала додому і покінчила з цим.
— Тепер я вже нікбли не поїду додому.
— Чому?
— Чому? Чому? О, боже,— якусь мить вся її істота виражала біль., її бліде обличчя почервоніло, немов вона заглушала в собі совість.— Я зробила свій вибір,— промовила вона.— Я приїхала сюди їхати туди я не можу.
— Чому? — наполягав Гордон.— їдьмо зараз.
— Ти ніколи не зоозумієш цього,— промовила Тесе здавленим голосом.— Ти і Глазго — несумісні. І більше нё треба про це. З цим покінчено. Я вирішила! Додому я тепер уже ніколи не поїду!
Гордон відчув, що в ній от-от прорветься почуття ворожості до нього, і завагався, злякавшись не так за неї, як за себе. Спалах справжнього гніву, і. Тесе перестане бути цим чулим, піддатливим двійником його рласної залізної вдачі. Ні, досить втрат. Коли б він зараз втратив Тесе, то це було б для нього таким самим лихом, як втрата Аравії. Так, не меншим! І, подумавши про це, він зрозумів водночас, як брутально він поставився до Тесе — до її вразливості.
Але Тесе переборола свій відчай і промовила:
— Іди — готуй мотоцикл. Іди! — Почуття любові до Гордона з новою силою оволоділо нею. На якусь мить вона пригорнулась до нього, а потім потягла за плечі до дверей.— Нічого нам тут скиглити! Ходімо, я хочу витрачати гроші!
— Витрачати гроші?
— Так, так! Я хочу купити шотландський берет! Пурпуровий! Вези мене до магазина! Я носитиму його на маківці— отак! — Вона збуджено приклала жадібні до втіхи пальці до своїх чорних кучерів. — їдьмо! А чайник я залишу на плитці, щоб він не прохолов.
— Ні! Вилий його! — Він виплеснув воду у сіру раковину.— І викинь цей жерстяний чайник у сміття! На звалище його — там йому місце!—Він засунув яскравий чайник у відро для сміття і, випроставшись, обвів поглядом бридку, вкриту сірим нальотом кімнату.
— Запакуй свої речі, поки я виводитиму машину, — ми поїдемо додому, до моїх Берет купимо дорогою. Хай буде проклята ця дірка!
Вийшовши, він грюкнув дверима.
їхня близькість дедалі більше нагадувала Гордону фантом, зримий, ефірний привид, що зникає, коли намагаєшся схопити його. Як усі самотні чоловіки і самотні жінки в Лондоні, вони жили в'язнями пансіонів і затильних кімнат, замкнених в єдине ціле мільйонів приватних жител, мешканці яких ніколи не зближаються, не спілкуються, не товаришують. І хоч Гордон і Тесе були лише тимчасовими мешканцями в цьому замкненому світі, вони, як усі, почували себе тут загубленими й пригніченими.
Але зараз, коли Лондон залишився позаду, і Гордон рука в руку з Тесе повертався до своїх, він уперше в житті відчував, що справді повертається в свій рідний дім, і це сповнювало його піднесенням. Привітність матері, чиста, випрасувана постільна білизна і проста зла-